На мою думку, потрібно бути на боці перехожого. Я захоплююся його мужністю, хоча він і впав та не здався і продовжив іти. А натовп був неправий тим, що сміявся з нього, навпаки, потрібно було підтримати його. Я думаю. що потрібно бути на боці перехожого і захоплюватися ним.
Соломія — вольова, мужня й ніжна жінка, щира й вірна подруга Остапа. Заради коханого та волі вона «вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…». Вона вирішила радше втекти, аніж усе життя прожити в роскоші але з нелюбом. "...Далі прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє безщасне...Пропадай все воно пропадом..." . Щоправда, задовольняючи вимоги героїко-романтичного твору, автор трохи ідеалізує персонажів. Для відмінювання їхнього благородства він упроваджує епізодичних дійових осіб, як-от Іван Котигорошка — тип надійного товариша. Він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби допомогти Остапові й Соломії.
<span>Внешний вид (портрет) Остапа изменяется в зависимости от условий и возраста. В начале это стройный и крепкий парень, с черными глазами, орлиным носом и темным молодым усом на загорелом лице. Когда Остап был ранен, «его молодое лицо словно привяло, на уста упал загар». В конце </span>произведения<span> видим героя седым дедом. У него косматые брови и «мутные глаза», что смотрят в пространство, а улыбка «раздвигает сморчки».</span>
«...Его, стройного и крепкого, с красивыми глазами, орлиным носом и темным молодым усом на запаленном лице».
«Пусть оно воспылает без огня и дыма...Бегство... Пойду за Дунай, может, еще там люди не пособачились...»
<span>«И разве он сам за весь свой двадцатилетний возраст не был лишь господским скотом? Разве его отец, маты, Соломия, даже дедушка его, что ходил в </span>Сечь<span>, а потом резал господ в Умани,- разве же они не стали таким скотом? Когда бы они не были господским товаром, то не мог бы </span>господин<span> развести его с Соломией и силой отдать ее за своего хурмана, не мог бы седого дедушки подвергать пытке на конюшне нарощами... не хвалился бы освежевать Остапа </span>за смелое слово».
Соломия - красивая и сильная женщина. Она имеет высокую и крепкую, «как на доброго мужика», фигура, красивое, «свежее, полное лицо, с карими глазами, которое так выразительно белело при клетчатом чепце и прядях черного волос».
<span>«Соломия была определенная, что не разрешит перевезти Остапа за Дунай. Как это произойдет, что она сделает, она не знала, но уверенность в том возрастала в ней с каждым днем. Она готовая пойти на видимую смерть, когда это надо».</span>
Що таке Біблія? Це найвидатніша книга в історії людства, яка увібрала народну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просто явище культури, вона — основа духовного буття світу, саме в Біблії — книзі усіх книг — можемо знайти шляхи вирішення таких проблем: життя і смерть, доля і душа людини, добро і зло... Хоча вона складається з багатьох книг, різних за жанрами, створених у різні часи різними людьми, але за суттю своєю Біблія є єдиною книгою, великою, вічною супутницею життя багатьох людей усього світу більше 2-х тисяч років. Вона вчить нас, як жити, що можна робити, а чого ні; якими треба бути, а що є негативним у наших характерах. Саме Біблія надихала письменників усіх часів і народів, бо багато століть вони використовували її теми, ідеї, образи, сюжети у своїх творах.
Біблійні матеріали знайшли широке відображення у творах письменників давньої української літератури, потім нової, а тепер і сучасної.
Знайомство зі Святим Письмом допомагає нам краще розуміти твори української та світової літератури.
Читаючи Біблію, ми засвоюємо духовні істини, розуміємо художню красу релігійних текстів. Саме вона вміщує в собі морально-етичний і естетичний досвід людства. Всі зневірені звертаються до цієї книги, продовжують шукати сенс свого життя, земного існування, відповіді на одвічні питання і водночас духовну опору в цьому гріховному, несправедливому світі.
Біблія для українського народу була і є не лише джерелом духовних істин, а й високохудожньою книгою....
«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.