Остап — велична постать, справжній уламок старовинного українського лицарства, що не шукає волі лише для себе, а прагне зібрати хоробрих козаків і повести їх на бій із панами. Гордий і щирий, він здатен на подвиг і велике кохання. Та життя бере дорогу ціну за здійснення бажань. Остап здобув волю, але загубив те, що було його половиною — кохану жінку Соломію. Згадуючи своє нелегке життя, він каже: "Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга — чекає й не дочекається, коли злучиться з нею..." Життя подарувало людині лише одну мить щастя, але за це відняло все: мрії про сім'ю, кохану жінку, прагнення до помсти — все спливло за дунайською хвилею. Трагізм усякого життя, яке не хоче коритися обставинам.
Оповідання "Дорогою ціною" вражає найбільше тим, що крізь суворий і реалістичний сюжет ми бачимо життєстверджуючу віру в людину, її боротьбу за волю та гідність. Загибель Соломії страшна й прекрасна, бо її не змогли зламати. Життя Остапа безнадійне й прекрасне, бо він не скорився й нічого не забув. Коцюбинський зміг змалювати могутні характери, передав внутрішню красу сильних людей, які уособлюють кращі національні якості українців.
Наречену Романа звати Мотря. Ранiше вона була прислугою в домi Герасима Калитки(батька Романа), але згодом вiн дав згоду на ïх одруження.
План характеристики образу Толі 4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя: а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура») б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…») в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…») г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен») д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»). е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька») 4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «Федько халамидник» характеристика Толі Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика. Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик,
Детство Наше отличается тем что он жил очень бедно,да и времена были соверненно другие детей в школе били за малейшии провины.
