План характеристики образу Толі 4.1. Толя — син хазяїна будинку. 4.2. Опис зовнішності Толі. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував», «…штанці на ньому бархатові, оченята не то чудні, не то винуваті, не то злякані», «випещені ніжки». 4.3. Риси характеру і поведінка героя: а) тендітний; («…чистенький. Ніжний, з щічками, як проскура») б) богобоязливий; («…тихенько хреститься й блідніє…») в) самоповажний; («…він терпіть не міг, як йому цей Федько говорив: «Толька». Наче він йому товариш», «…кричати на вулиці не личить благородним дітям…») г) брехливий; («Неправда! Неправда! — ще жалібніше і з страхом забився Толя. — Я не хотів іти, а вони мене потягнули на річку. А потім Федько узяв і пхнув мене на кригу… Спитайте всіх…Я не винен») д) байдужий до горя інших; («Коли Федькова труна сховалась за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком»). е) підступний; («…чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька») 4.4. «Лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». (Народна мудрість про героя). «Федько халамидник» характеристика Толі Образ Толика — панської дитини, яку оберігали від будь-яких труднощів, протиставлений образу Федька. Це протиставлення виявляється і в портретних характеристиках, а особливо через поведінку в критичній ситуації. Толя сам напросився на крижини, бо його мучила заздрість до Федька, але зізнатися в цьому своїм батькам він побоявся. Толя сприймає благородний вчинок Федька як належне, його не мучить сумління, що він обманув, звалив свою провину на товариша. Коли Федько помер, Толик навіть не прийшов попрощатися з ним, лише байдуже спостерігав з вікна за похоронною процесією. Засобом характеристики цього героя є й фінальний епізод: Толя приходить до матері Федька забрати чижика, хоча Федько виграв суперечку і цей чижик уже йому не належав. За допомогою виразних деталей автор дає зрозуміти нам, яка людина виросте з цього Толика. Неоднозначно зображені батьки Федька-халамидника: їх поведінка стосовно сина видається жорстокою, але вона психологічно вмотивована. Батьки Федька знаходяться в повній залежності від Толикових, бо знімають у них квартиру і в будь-який момент можуть опинитися на вулиці. Цим і зумовлене таке строге покарання сина за те, що він образив хазяйську дитину. Надзвичайно прикро, що Толя, якого врятував ціною власного життя Федько, навіть не робить ніяких висновків, більше того, він аніскільки не засмучений тим, що сталося. Виходить, що благородний учинок «халамидника», який призвів до страшної трагедії, був непотрібний, бо зрозуміло, що такі, як Толик,
Під час небезпеки, коли країні загрожує ворог, весь народ стає на захист. Навіть діти намагаються бути корисними. Такий народ можна вважати могутнім і непереможним.Олександр Олесь у вірші «Печенізька облога Києва» оповідає про цікавий випадок в історії Київської Русі. Поет описує облогу Києва:Наче хмара, бідний КиївПеченіги облягли,Загриміли всюди сурми,Тарабани загули.Люди не могли вийти з міста, почався голод. Князь Святослав із військом на той час був у Болгарії і не знав про облогу. Довго міркували кияни, як попередити князя. І тут знайшовся хлопець, який знав мову печенігів і був готовий ризикувати. Йому вдалося обдурити ворога, вдавши із себе печенізького хлопця. Маленький герой добіг до Дніпра і поплив на той берег. Коли печеніги помітили це, то почали стріляти з луків. Тільки хлоп’я вже було далеко:А мале хлоп’я давно вжеСтепом котиться-летить…Сяють вогниками очі,Серце пташкою тремтить.Йому вдалося знайти й попередити воєводу Претича. Київ було врятовано. Хлопець здійснив справжній героїчний вчинок.<span>Країна може пишатися такими дітьми. Вони здатні не тільки захистити, але й відродити її.</span>
Тарас Шевченко коли ще лишень народився його спіткала тяшка доля.В нього швидко померла мама бо була хвора.Його тато найшов мачуху.Тарас любив малювати і писати вірші.Але його мачуха не дозволяла цього робити.І жорстоко карала.Тарас не слухав її і ховався за кущем і малював і писав вірші.Він не злякався.Помер батько.Мачуха його вигнала. Ось така тяжка Тарасова доля.
Аналіз вірша Миколи Вінграновського "Сеньйорито акаціє, добрий вечір...": Тема: Розкриття почуттів, які спалахнули на схилі літ. Ідея: Відчуття давно забутого кохання, яке приносило більше муки від не розділених почуттів, ніж радості. <span>Автор використовує у вірші художний прийом - аксюморон: "колюче щастя". </span> Також використовує епітети: "годину суху та вологу", "пожежо моя", "осінній я". Риторичні запитання: "Хто воно за таке любов?", "Вже б, здалося, нащо мені?", "Ви з якої дороги, пожежо моя?.." <span>Рядок "Ви з якої дороги, пожежо моя?" порушує загальний ритм вірша, що підкреслює особливу схвильованість чоловіка. Легка втома відчувається у рядках: "Сеньйорито, вогонь на плечі - Осінь, ви і осінній я..." Адже для героя настала пора, "Коли стало любити важче, І солодше любити знов..." Здавалося б, усе минулося. Але ні. Загорілася в душі пожежа, і якщо на початку вірша «осінь зійшла по плечі», то тепер — «вогонь по плечі». Коханню підкоряється будь який вік.</span>
Тема: відданість поета своїй Батьківщині, його прилюдна сповідь про синівські почуття до рідної землі.
Мотив: поєднання громадянського й особистого в житті людини.
Композиція: поезію можна умовно поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина; п ’ять останніх рядків — друга частина. Твір побудований за принципом протиставлення. Рядок "Мені однаково" стає своєрідним рефреном, у якому слово "однаково" стає головним у всьому вірші, воно ніби цементує твір і кожного разу має іншу змістову функцію.
Мова вірша: буденна, мало не прозаїчна; твір написаний простими непоширеними реченнями, що забезпечує стрімке розгортання внутрішньої дії твору. "Мені однаково" сприймається як твір-маніфест про самопожертовність митця в ім’я українського народу.