«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
Снегопад или град может быть, если я правильно понял.
Папуга в золотій клітці
Одного разу піймали папугу люди
Привезли у якесь місто
Посадили папужку у клітку до інших папуг
Папуга сумував за тропіками за рідною домівкою
Нічого не розумів і все чекав що його відпустять
Вранці якась багата сім`я купила папугу
Він думав що поверниться додому
Але не сталося як гадалося
Знову посадили папугу у тісну навіть золоту клітку
Сидить зажурений папуга, а у віконечко заглядає соловейко
Насміхається він з папужки вихваляється своєю волею
А папуга йому й відповіда:
- Я вірю я повернуся!
А соловей зухвало каже
- А давай так якщо ти не повернешся у тропіки за тиждень то ти дістанеш мені їжу як хочеш навіть якщо це не можливо!
- Я згоден. відповів папуга
Соловей кожного дня прилітав до вікна та спостерігав за папугою чекав перемоги й мало їв ждав коли папужка знайде йому їжу
Але на наступний день багата сім`я збиралася іхати відпочивати у тропіки тай взяли папугу з собою.
Вони зрозуміли що воля для маленького життя дуже важлива й відпустили папугу.
А соловей прилетів до вікна глянув а клітка відкрита і там нікого нема.
Не повірив своїм очам тай пішов шукати їжу.
Ось так він думав що перехитрив папугу. (сама складала)
