Першу таку школу в 988 р. відкрив у Києві Володимир Великий Ще одна школа діяла при Софійському соборі. У 1030 р. Ярослав Мудрий<span> утворив у Новгороді школу, до якої відібрали 300 дітей «учиті книгам». Учителями були священики, підручниками - богослужебні книги, найчастіше - Псалтир.</span>
Красу природи я бачу в кожному її явищі. З приходом нової пори року я відкриваю для себе якісь її особливості, які притаманні лише цій порі. І тому мені б хотілося зупинитися на кожній з них.Почну з зими, бо саме зима відкриває двері в новий рік. Зима приваблює мене білим, пухнастим снігом, який сяючим килимом укриває землю. Якщо пильно приглядатися до снігу, то можна помітити, що він увесь зітканий з безлічі сніжинок. Вони мають надзвичайно красиву тонку форму і здаються мені справжнім витвором мистецтва. Дерева взимку вкриті срібним інеєм, наче в білому вбранні. На вікнах мороз малює чарівні візерунки, дивлячись на які я ніби поринаю в казку. Узагалі зима нагадує мені щось казкове, чарівне, незвичайне.За зимою йде весна. З приходом весни пробуджується вся природа, ніби від глибокого, зачарованого, зимового сну. Весна приносить із собою запашне, свіже повітря. Так пахне повітря лише весною. На деревах з’являються блискучі, липкі бруньки, а на деяких деревах вони звисають, ніби сережки. З гаю прилітають птахи, приносячи із собою веселий гомін та щебетання. З землі починає пробиватися молодесенька, соковита, яскраво-зелена травичка, з’являються перші квіти. Незабаром бруньки перетворюються на молоді листочки ніжно-зеленого кольору, які виблискують на сонечку, ніби вкриті лаком. Мені подобається стежити за перетвореннями природи, які починаються весною.Далі йде літо, яке приносить із собою теплий вітер буйне цвітіння всього рослинного світу. Куди не кинеш оком, усюди посміхаються різнокольорові квіти. Дерева вже вкриті буйним листям, яке шелестить під подихами вітру й створює приємну тінь. Улітку я завжди їду до моря, любуюся його безкраїм простором, го синьою, сяючою поверхнею, слухаю шум прибою.За літом приходить золотава осінь. Усе навколо раптом змінює колір. Дерева з зелених перетворюються в жовто-багряні, рожеві, червоні й золоті. Листя золотим дощем спадає під ноги, м’яко застеляє собою землю, шелестить тихим смутком. Починає плакати сіре небо дрібним дощиком. Птахи відлітають у вирій.<span>Кожна пора року по-своєму прекрасна, тому я бачу красу природи ввесь рік.</span>
<span>ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ
</span><u><em>РІДНА МОВА</em></u>
0 мово рідна!
В рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні, у дні багаті,
1 на дощі, і при багатті,
ти від колиски до труни.
Хоч не чужою чужиною
чужі були і є мені,
немов луною голосною
твої лунають голосні!
Озвуться чистими тонами
їм приголосних сто рядів,
басами і напівбасами —
м’які, сонорні і тверді!
Не посоромлять ні на йоту
йотовані могутній плин
пісень великого народу
із краю сонця і калин.
Лише у пору листопаду
шумлять шумливі у журбі...
Моя заступнице й порадо,
Безсмертя суджене тобі.
Бо ти —
як мати в рідній хаті,
як джерело із глибини,
в голодні дні, у дні багаті,
і на дощі, і при багатті,
ти —
<span>від колиски до труни!..
</span>