Кобзареве слово "живе"
На мій погляд, кобзареве слово дійсно "живе", причому у двох сенсах одночасно. По-перше, поезії Тараса Григоровича Шевченка - нашого Кобзаря - є живими, бо беруть за душу. Героям його віршів завжди співчуваєш. Читаючи поезії Шевченка, я ніби чую голос самого Кобзаря - людини, яка дуже любила свій народ і прагнула кращої долі для нього. Образи шевченківських поезій теж живі: легко повірити, що він писав про реальних живих людей.
По-друге, хоча поезії Шевченка були написані більше сторіччя тому, кобзареве слово досі "живе". Багато чого змінилося в України з тих часів, коли жив і творив Кобзар. Багато з того, про що він тільки мріяв, стало реальністю. Але Шевченка досі читають і перечитують, йому зводять пам'ятники, його ім'ям називають школи та вулиці. Майже в кожній родині на книжковій полиці стоїть "Кобзар" - збірка поезій Тараса Шевченка. Його будуть читати і через сто, і через двісті років, тобто його слово - живе і ніколи не помре.
Провідний мотив пісні: торжество кохання, попри тимчасову розлуку молодої пари.
А віршовий розмір я не знаю (
Буду писать на русском, на укр-мову переведете сами.
Стремление Малишка в стихах Вогник и Стежина, к любви к родному дому, к родному краю.Автор пытается донести до читателя любовь к Родине, как он чувствует ее сам.И пусть через года та самая Родина меняется, она от этого чужой не становится.Именно это становится главной идеей Автора в данных стихах.
Чуйність і турбота (за повістю Григора Тютюнника «Климко»)<span>Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, допомога радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».<span>Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.</span></span>
