Був чудовий літній день. Я, Оленка і Василько пішли в ліс. Там усе було неймовірно- красивим! В лісі співали пташки, бігали білочки і навкруги усе цвіло. Раптом ми побачили маленьку білочку. Вона сиділа на гілочці дуба. Вона на нас дивилась і думала: хто це в мій ліс завітав? Я запропонував не тривожити її і ми пішли. Нам на кожному кроці співав жайворонок.
Через пару годин ми поварнулись до дому раді, схвильовані і вражені , як нас зустрів ліс.
Андрій Малишко «Вчителька» Сонечко встає, i в росi трава, Бiля школи в нас зацвiтають квiти, Вчителько моя, зоре свiтова, Де тебе питать, Де тебе зустрiти? На столi лежать зошитки малi, I роботи час проганяє втому. I летять-летять в небi журавлi, I дзвенить дзвiнок Хлопчику малому. Скiльки пiдросло й полетiло нас В молодiй веснi, в колосистiм полi, А у тебе знов та ж дорiжка в клас, Той же явiр наш Пiд вiкном у школi. Двох синiв твоїх узяли фронти, Бо на рiдний край впала чорна злива. В партизанську нiч посивiла ти, Як в тяжкий мороз Непожата нива. Знов щебече юнь i цвiте трава, Пiзнаю тебе в постатi несхилiй, Вчителько моя, зоре свiтова, Раднице моя На Вкраїнi милiй! Андрій Малишко «Вчителька» аналіз Вірш став піснею, та ще й народною, бо він мелодійний, із задушевними словами, які знаходять відгук у серці кожної людини. Головна думка вірша — треба любити й поважати своїх учителів, старших; любити свій край, його працьовитих і мужніх людей. Зміст вірша А. Малишка щирий, задушевний завдяки досконалій художній формі, вдало дібраним художнім засобам. Художні засоби «Вчителька» Епітепи у вірші Малишка «Вчителька» Зоре світова — учитель, найвища посада на землі. Як зоря, він несе світло знань, добра і миру; слово «світова» асоціюється водночас зі світлом і світом; постаті несхилій — цей епітет підкреслює незламність, силу характеру вчительки, яка знайшла в собі мужність після пережитого горя знову прийти до дітей, вчити їх добра, наставляти на розум; чорна злива — епітет «чорний» у складі метафоричного вислову (слова, вжиті у переносному значенні) нагадує про жах війни; партизанська ніч — згадка про мужніх захисників вітчизни, які ціною неймовірних зусиль, а то й самого життя наближали в тилу у ворога перемогу над фашистськими загарбниками; може, й героїня вірша, наражаючись на смертельну небезпеку, допомагала партизанам; непожата нива — асоціюється з горем, лихом, що спіткало господарів цього поля і завадило зібрати найцінніше — хліб; в молодій весні, в колосистім полі — ці епітети створюють образ юності, адже школу закінчують звичайно навесні; колосисте поле символізує щедрість і повноту життя, його розквіт. Епітети, до яких вдається поет, служать для створення містких, яскравих і разом із тим зворушливих, задушевних поетичних образів — щирої й мужньої вчительки-наставниці, юних випускників — надії та майбутнього країни, образи рідного краю; нагадують епітети й про тяжке воєнне лихоліття. Порівняння — посивіла ти, як в тяжкий мороз непожата нива; питальні та окличні речення, звертання — Де тебе питать?, Раднице моя на Вкраїні милій!, Вчителько моя; зменшено-пестливі слова — зошитки, сонечко; повтори — летять-летять; слова в переносному значенні — і роботи час проганяє втому; узяли фронти, впала чорна злива та ін. Як бачимо, у А. Малишка немає випадкових художніх засобів, кожне слово виважене, значуще, викликає багато асоціацій. Це свідчить про великий поетичний дар митця.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/andriy-malishko-vchitelka-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
1.Где вы родились?
2.Изменили ли бы вы что-то в своих самых первых книгах?
3.Когда вы чувствуете что ваше новое произведение закончено?
4.У кого он учился?
5.С чего вы начали?
6.Что было самым сложным?
7.Что было самым приятным в работе над произведениями?
8.Какое ваше самое любимое стихотворение?
9.Писали ли вы в детстве?
10.Если да,то в каком возрасте?
<span>Чимало
наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у
рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті,
велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті
світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської
цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими
згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період
їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома
велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит
Андрей Шептицький.
</span>Щоб
усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише
пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і
на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в
кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи
службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами
Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками,
знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю,
батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря”
Тараса Шевченка.
<span>
Відразу після смерті поета в українському народі починається
витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова)
національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих
селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати
розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він
був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.</span>
В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський
вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на
його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і
партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні
полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та
любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та
українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не
був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю
Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на
Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході —
від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути,
але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського”
ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
<span>
</span>
