Твір Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вражає тим, що
детально охопив усю соціальну проблематику. Цей твір вражає не тільки
свою актуальністю в будь-який час, але й і гарно розкритими образами, що
дає змогу зрозуміти краще головню ідею та зміст. Зараз спробуємо
порівняти два дуже суперечливих образи: Чіпки і Грицька.
Свій життєвий шлях Чіпка та Грицько починали однаково: вони були
однолітками, з бідних родин, відмінністю було те, що Грицько – сирота.
Але згодом, коли вирішували долю, Грицько пішов на заробітки, і
поступово, через жагу до багатства, у нього з’являється скупість,
жадібність. Якщо метою Чіпки були пошуки правди та служба суспільству,
то метою Грицька – одружитися на багатій дівчині.
Чіпка не погоджується підкорятися, але у пошуках правди, він повертає
на поганий шлях, в той час як Грицько тихо живе, нічим не переймаючись.
Чіпка, розчарувавшись у житті, стає вбивцею, деградує. Але у повстанні
селян себе гідно проявляє, на відмінну від Грицька. В результаті Чіпку
вбили, а Грицько хизувався своїм боягузтвом.
<span>Отже, не зважаючи на те, що ці персонажі росли в одному середовищі,
вони абсолютно різні, як за характерами, так і за життєвими позиціями.
Вони йдуть за абсолютно різними стежками. Єдине спільне те, що ці стежки
однаково не праведні. Не зважаючи на те, що Чіпка став вбивцею та
займався поганими справами, розчарувавшись у світі, читачам він ближче,
ніж підлий та боягузливий Грицько. Адже Чіпка намагався знайти правду та
справедливість, зрозуміти не чесність світу, а не знайшовши відгуку,
просто зламався як особистість. А Грицька це ніколи не хвилювало, від
міг лише зраджувати та заздрити. Тому і стає прикро, коли Чіпка, який
все ж був непідкореною людиною зі стержнем, помирає, а Грицько, через
свою втечу, залишається жити як і раніше.</span>
Гроші
всемогутні, шалені,
приходять, радують, змінюють,
можуть здіїснитись твої мрії.
Відповідь:коли на свята жителі Спасівки збиралися гурто і співали.
Пояснення:
Рассмотрим изображение, где Никита Кожемяка тушит пожар. В руках у него емкость, размером с двухэтажный дом, из которой льется вода. Художник намеренно изобразил героя огромного роста, показав его богатырскую силу. Богатырь одет в светлую рубаху, темно-серый фартук, штаны светло-серые, красные сапоги. Художник изобразил еще одну черту характера Никиты Кожемяки, что богатырь всегда готов прийти на помощь людям, оказавшимся в беде. В рисунке художника Владимира Долгова Никита Кожемяка богатырского телосложения, в красно-коричневой рубахе. На груди и на рукавах рубахи орнамент белого и красного цветов. Длинный коричневый фартук. Светлые волосы средней длины, подвязаны красной узкой лентой.<span>Вокруг Никиты изображены плачущие дети. Глаза Никиты Кожемяки печальны. (Педагог кликает мышью по нижнему изображению справа: просмотр фрагмента из мультфильма). Жалко Никите детей беззащитных, которых легко может обидеть каждый, и соглашается помочь им.</span>
<span>У творі «Захар Беркут» Іван Франко розповідає про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар. Возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості – ось в чому полягає основна ідея твору.
<span>Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге </span>
волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.
<span>Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. </span>
<span>Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів. </span>
<span>Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців. </span>
<span>Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». </span>
<span>Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар. </span>
</span>