У п`єсі «Наталка Полтавка»<span> в сатиричному плані подано </span>образи возного й виборного<span>. Возний — дрібний урядовець, що «помазався паном», «юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!» З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні «Всякому городу нрав і права...» Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі: </span>
<span>Всякий, хто вище, той нижчого гне, — </span>
<span>Дужий безсильного давить і жме, </span>
<span>Бідний багатого певний слуга, </span>
<span>Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. </span>
<span>Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показує способи його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п'єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обґрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини. </span>
<span>Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху». </span>
1.Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись
голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй
дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що
зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце.
Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на
сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину.
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в
залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий
ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога,
бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв,
гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i
пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi.
2.К лимко й не боявся ночей, тому що барак майже нiколи не спав увесь. У
ньому жило багато людей, всi вони працювали на станцi?, ходили на роботу i поверталися з не? хто коли, отож у барацi хтось та не спав. До того ж
стояв барак у такому веселому мiсцi, що його з усiх бокiв осяювали вогнi -
зi станцi?, з вагоноремонтних майстерень та вiд шахти, - i вiн плив щоночi
в тих вогнях, наче корабель у срiблястому морi.
1. Малярство, малювання , малярництво.
2. вистава, спектакль, представлення, видовище
3.--------------------------
4. Пісня , мелодія , звук
5. кінофільм, кінокартина, фільм , плівка, стрічка.
6. балет
7. статуя, фігура, постать
8. зодчество , будування, будівництво
Пшениця - вищість скромності, гідності над пихатістю та зазнайством.
рибалка - викривання продажності місцевих органів влади
Був собі колись білосніжний котик
Всі сусіди звали котика "Муркотик
І колись зустрівся котик
з другом із казок
звали чудасію ту Зайчик -полохайчик
Подружились ці герої і співали і скакали.
Горя няшки ці не знали!
