Слово о полку Ігоревім – велична пам’ятка генію нашого народу. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя нашого народу в сиву давнину, про його героїчну боротьбу з ворогами. У поемі невідомий нам автор з великою майстерністю змалював мужніх захисників Руської землі від половців у XII столітті. Коли читаємо поему, в нашій уяві виразно постають мужні предки – оборонці Руської землі. З якою любов’ю автор малює їхні образи! З усього видно, що він глибоко любить рідну землю. Серед усіх персонажів поеми на першому плані ми бачимо хороброго князя Ігоря та відважну дружину, з якою він вирушив у похід проти ворогів. «Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка культури східних слов’ян, живе джерело трьох братніх літератур – української, російської, білоруської. Із «Слова…» ми дізнаємося про життя наших предків, про їхню величну боротьбу з різними нападниками. Боронити Руську землю від половців було найголовнішим завданням князів руських XI-XII століть. В основу сюжету «Слова…» покладено розповідь про невдало завершений похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича в союзі з його братом Всеволодом, сином Володимиром і племінником Святославом на степових кочівників-половців. Похід відбувся навесні 1185 року. Після першої вдалої битви Ігор зазнав поразки і разом із союзниками потрапив у полон до половців. «Слово…» написане незабаром після цих подій, очевидно, не пізніше 1187 року. Про похід Ігоря на половців розповідається і в літописах – Лаврентіївському (стисло) та Іпатіївському (більш докладно). Розповідь у «Слові…» починається в похмурих, тривожних тонах, у передчутті неминучої біди і ведеться далі скорботно і схвильовано. Але закінчується оповіданням про втечу Ігоря з полону, повернення на Руську землю, де його радісно зустрічають співвітчизники.<span> </span>
Мій улюблений літературний герой - Хуха-моховинка
Існує багато різних казкових персонажів, але, як на мене, найбільш симпатичний з них - це Хуха-моховинка з однойменної казки Василя Короліва-Старого. Дивна істота, м'яка як котик, вкрита пухкою вовною, з голою мордочкою та лапками, Хуха дуже гарненька на вигляд. Але найбільш мені подобається характер Хухи-моховинки. Вона така добра, товариська, завжди готова допомогти, навіть тому, хто зробив їй шкоду. Так і сталося: Хуха допомогла діду, врятувавши його від смерті. Вона це зробила незважаючи на те, що дід спочатку зруйнував її дім, а потім покалічив їй лапку. Здатність відповідати добром на зло - ось що мене найбільш вражає у Хусі-Моховинці. Якби б люди навчилися поводитися як ця казкова істота, то світ би став набагато кращим.
0.Дівчина жалкується на долю туману
1.Баба та дід без дітей
2.Дитя під тином
3.Наймичка Марка
4.Дорослий Марк пішов чумакувати
5.Одруження Марка
6.Хвороба наймички,Марк довго не повертається.
7.Наймичка справжня мати Марка
1.Гайдамаки.
2.Нескорені,мужні.
3.Боряться,захищають,змінюють.
4.Заклик до єднання народів.
5.Повстанці.
Тополя – один із символів України; у фольклорі – це втілення дівочої та жіночої краси, стрункості, гнучкості, смутку, самотності. Відомі народні порівняння дівчини, жінки з тополею: «Струнка, як тополя», «Висока, як тополя», «Тонка, як тополя», «Гнучка, як тополя», «Самотня, як тополя».За народними повір’ями, виникнення цього дерева є результатом міфічного перетворення дівчини, жінки в дерево. Саме такий переказ Шевченко поклав в основу балади «Тополя»...
<span><span /></span>
