Зовнішність: Худий, блідий, виснажений.
Заняття: Помічник на фермі місіс Менн, помічник трунаря, помічник у злодіїв.
Характер: Терплячий, стійкий, добрий, милосердний, вдячний, сильний духом, має власну гідність.
<span>Ім’я Лесі Українки навічно увійшло в історію української літератури, як ім’я поетеси, в чиєму серці живе безсмертна іскра Прометея. Тому з-під пера цієї великої жінки виходить чудова драма-феєрія, у якій зображується невмирущість духовної краси. Краса ніколи не вмирає в серці Лесі Українки, як і в серні у її улюбленої героїні — Мавки з «Лісової пісні».Мавка — лісова дівчина — живе серед дивовижної природи, серед своїх братів та сестер. У них єдина душа, вони живуть єдиними почуттями, тому і не дозволяє Мавка Лукашеві надрізати ножем березу: «Не убивай!» Своїм серцем вона відчуває навколишню красу: відчуває її в шелесті дерев, щебетанні птахів, навіть у тому, як Лукаш грає на сопілці: Як солодко грає, Як глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає/ Йде з самої глибини душі Мавки той дивовижний світ, що змінює усе навкруги, роблячи чарівним. Змінюється і Лукаш, який бачить у ній «королівну», і намагається стати подібним до неї. Але, як каже Мавка. смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.Вона — дивовижна «королівна» лісу, яка є власником сердечного цвіту, «що скарби творить». Сааме цей цвіт дає їй відчуття прекрасного, не дає загинути її чистому серцю. Має вона в серці «те, що не вмирає». Це її духовна краса, це її чисті почуття, які не зміняться ніколи, як не зміниться і сама Мавка:* Чи ж то ганьба, що маю серце не скупе, що скарбів воно своїх не криє, тільки гойно коханого обдарувало ними…Не вбивають її шире серце ні докори Лукаша, ні злі слова його матері, ні сміх глумливий Килини. Вона — Мавка, а значить вільна, незалежна, хоч ніколи і не забуде свого кохання. Вона хоче вірити в щастя, навіть коли коханий відвернувся від неї: То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна. І щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки! Не вмерло її живе серце, вона не впала у відчай; її душа хоче жити, хоче, здається, обійняти увесь світ. Мавка не йде до «Того, шо в скалі сидить», який називає її неживою. З яким гнівом вона відповідає:<span>* Ні, я жива! Я буду вічно жити!
* Я в серці маю те, шо не вмирає.</span>Мавка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб», але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно:* Будуть приходити люди вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде.Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа:* Легкий, пухкий потлеиь ляже, вернувшися в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю — стане початком тоді мій кінець.</span>
Вроде кратко:)
Василь Іванович Голобородько - член Національної спілки письменників України з 1988 р. - народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі на Луганщині.
Середню школу-інтернат закінчив у 1963 році. У 1964 році вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філологічний факультет, але в 1965 році був змушений покинути університет. У 1966 році Голобородьку вдалося відновитися на навчання в Донецькому університеті, звідки на початку 1967 року він був відрахований за наказом ректора з формулюванням мотиву "за дії, несумісні зі званням радянського студента". Василь Голобородько поширював у Донецькому університеті серед студентів роботу І. М.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація", яка тогочасною владою вважалася націоналістичною та антирадянською.
Від 1968 до 1970 року перебував на військовій службі у будівельних загонах Далекого Сходу. Потім працював на шахті та в радгоспі села Адріанополь.
У 1963 році почав друкуватися в республіканській пресі, але перша його поетична книжка "Летюче віконце" була знищена органами державної безпеки колишнього СРСР. У 1969-1986 роках твори Василя Голобородька перестали друкувати в Україні через існуючу офіційну заборону влади на друкування його творів та публічне згадування прізвища поета у засобах масової інформації.
1970 року у видавництві "Смолоскип" (Париж-Балтимор) вийшла друком книжка віршів поета під назвою "Летюче віконце", яка складалася із чотирьох окремих збірок.
В Україні перша збірка поета "Зелен день" надрукована київським видавництвом "Радянський письменник" лише в 1988 році, за яку В.Голобородько був відзначений літературною премією ім. Василя Симоненка.
У 1990 р. виходить збірка "Ікар на метеликових крилах", у 1992 р. - збірка "Калина об Різдві". За ці дві збірки в 1994 р. В. Голобородька відзначено найвищою в Україні літературною нагородою - Національною премією ім. Тараса Шевченка.
У 1999 році з друку вийшла поетична книжка під назвою "Слова у вишиваних сорочках". Через три роки в харківському науковому видавництві "Акта" вийшла друком книжка "Українські птахи в українському краєвиді", а видавництвом "Альма-матер" ЛНПУ ім. Тараса Шевченка підготовлена до друку книга "Посівальник".
<span>До 2001 р. Василь Голобородько проживав у селі Адріанополі, тепер - живе в м. Луганську. Вищу освіту здобув у Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. У 2002 р. отримав звання магістра за дослідження семантики українських казок.</span>
