Климко - сміливий так кмітливий хлопчик.
Коли я читав повість Григора Тютюнника "Климко", я був дуже вражений сміливістю та кмітливістю головного героя. Хлопчик Климко жив у страшні часи війни. На його долю випало дуже багато труднощів, але він як міг долав їх та допомагав іншим. Він подолав сотні кілометрів, коли пішов за сіллю, бо її можна було вименяти на харчі і врятувати друга і вчительку з немовлям від голодної смерті. Климко постійно ризикував своїм життям, але все одно робив усе, щоб допомогати людям. Мені дуже шкода, що у кінці повісті Климко загинув.
Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова.
Брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його.
У 1903р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Опісля працює на Дарницькій скотобійні.
Визначальним фактом у житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві.
Творчість виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944).
Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями.
У 1913 р. побував в Італії.
Після більшовицького жовтневого перевороту опиняється за кордоном (1919). За кордоном оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видає ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.
На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
Основні твори:
Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.Однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.Головний герой роману — селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Виховувала хлопця баба Оришка, розповідаючи йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."Я вважаю, що на формування характеру Чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача Чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.Натомість єдиний друг Чіпки, Грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. Грицько працював не покладаючи рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. У романі образ Грицька протиставляється образові Чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.Ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика Мирона Гудзя. Його онук Максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. Навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. Одружившись із Явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, Максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки Галі поставило перед Максимом та Явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.Як не дивно, Галя, у яку закохався Чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. Вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.<span>Прослідкувавши за долями головних героїв роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. Чіпка Варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як Чіпка. Якщо Чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для Грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше. </span>
1 РОЗДІЛ
В даному творі розповідається про Вітька який був закоханий у Галю. Про свої почуття до Галі він розказав своєму другові Федькові. Щоб завоювати серце Галі вони хотіли заспівати їй серенаду з гітарою яку вони позичили у біблітотеці сестри Федька і капелюха якого вкрали у сусіда. Їхній план зірвався тому що не було погоди на зоряне небо, а коли настав той день коли хмари розвиднілись, вини всештаки заспівали серенаду але не під Галіним вікном а баби Хвірї. Потім федько проговорився Галі що Вітько любить її. І Вітько пішов до Галі на побачення вона мило його попросила поносити води в бочку а за той час кудись пропала хлопчина разом із своїм другом працювали. На наступний день відбулось то ж саме тільки з дровами і Вітько побачив як Галя йшла з Петром і усміхалася. Петро був його ворогом і дуже розсердився на Галю називав її зміюкою. Також був розсердений на Петра і зробив дуель в якій вони мали битись на смерть. Петро думав що це був жарт і що вони тільки пограються але Вітько був готовий віддати життя заради Галі. Перший постріл отримав Вітько, але Федько насипав йому забагато пороху і зброя вибухнула і він був весь в сажі. Потім Петро злякався і закликав участкового і втік. Федько також встиг сховатись а от Вітька спіймали завели в стодолу. Невдовзі і завели Петра. Коли участковий вийшов хлопці все обсудили і було відомо що Петро не має ніяких почуттів, просто він вирішив трішки попікапити <u>Галю а вона його також використала бо попросила пополоти кукурудзу. Хлопці побачили футляр для зброї і хотіли провчити участкового. Але там був не пістолет а їжа і вони посмакували її. Участковий зайшов і відпустив хлопчин. Невдовзі прибігла Галя і Федько. І Галя дуже переживала за Вітька і почала обмивати його від сажі і поцілувала в щічку. - ЦЕ ПЕРШИЙ РОЗДІЛ</u>
Наш український народ має багату і оригінальну культуру, надбану численними поколіннями. З давніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, святах, обрядах, фольклорі. Це — світовідчуття та світосприймання нашого народу. Українські традиції пояснюють та обґрунтовують взаємини між людьми, між людьми і природою, духовну цінність кожної окремої людини, і народу взагалі.
Рід наш прекрасний духовністю. Наші пращури відбирали найцінніші надбання, збагачуючи їх, і бережливо передавали з покоління до покоління. Українці вміли відчувати природу, черпати здоров’я, силу й красу з її лона; всі творчі сили людини були спрямовані на зміцнення сім’ї, свого роду. Отож не забудьмо свого прямого обов'язку і продовжимо справу наших предків.
