Мається на увазі, що все залежить від людини. Де б вона не перебувала - якщо буде працювати - буде "хліб", матиме бажання вчитися - буде "школа", буде жити з вірою - буде "церква".
Надійна, яка мешкає в сараї (столярня) Гнідих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан відчував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села). Мусінька (Тамара Василівна Гніда), яка мешкає в кухні Гнідих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повернеться до села. Степан ще не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки. Зоська Голубовська, мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товариства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символізує утвердження Степана в місті). Рита мешкає в «Справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан відчуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсувати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pidmogilnij-valer-yan/2702-zhinochi-obrazi-v-romani-misto Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Оксана Іваненко "Друкар книжок небачених".
План до частин: "Максим Грек", "Ганза", "Гість з Данії", "Печатний дім", "Свято книги", "Єретики".
План:
I. Максим Грек:
1. Книги - це ріки, що напувають всесвіт.
2. Роздуми диякона Івана Федорова.
3. Старець - Максим Грек.
4. Розмова старця та диякона про книги.
5. Спогади про юність.
6. Притча про таланти.
7. Замислений Іван.
II. Ганза.
1. Корабель мав відплисти.
2. Цар Іван Грозний.
3. Доручення Шлітту.
4. Нарада "Ганзи" - спілки німецьких купців.
5. Ув'язнення Шлітта.
III. Гість з Данії.
1. Посол від датського короля до царя Івана.
2. Лист від Християна III
3. Не безкорислива допомога.
4. Роздуми царя Івана.
5. Посол Ганс Місенгейм повертається ні з чим.
IV. Печатний дім.
1. Час видавати друковані книги.
2. У пошуках здібних майстрів.
3. Доручення збудувати "Печатний дім".
4. Першодрукар - Іван Федоров.
V. Свято книги.
1. Перша книга - "Апостол".
2. Стопи книг доступні для людей.
3. Післямова першої книги.
4. Роздуми першодрукаря.
VI. Єретики.
1. Невдоволення бояр та вищих церковників.
2. Плітки навколо друкарні.
3. Скрутні часи царювання.
4. Страшні страти.
5. Звинувачення в єресі.
6. Вимушений виїзд з Москви перших друкарів.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/27792479#readmore
Життя... Воно дивовижне, непередбачуване, гірке і солодке, одноманітне і барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. А найголовніше (що дуже шкода) — дається один раз. А от для чого ми приходимо в цей світ так і не знаємо. Знали б, напевно, виконували свій обов’язок ретельніше і чітко йшли до мети, а так... Живемо, мало що робимо, часто пливемо за течією і думаємо, що ми вічні. Та, на жаль, нема в цьому світі нічого вічного, все тлінне, мінливе і швидкоплинне. В цьому ми переконуємося, але вже проживши чимало на цій землі. Та життя — це справді велике диво! І саме нам випало щастя жити на дивовижній Землі. Тому треба цінувати кожну його хвилину, радіти сонцю і ранковій росі, вічним зорям у нічному небі, кожній квіточці, що прийшла у цей світ так само, як і ми; пташині, що виспівує хвалу життю радісно і невтомно.<span>Ми повинні творити добро, вдосконалювати цей світ своїм розумом і чуйним серцем, адже у наших головах є винахідливий розум, а в серцях є любов, співчуття, жалість, ласка, доброта, чуйність, благородство... Для чогось все воно дано людині. Може для того, щоб вона розкрила ці почуття у світі і зробила його кращим, щоб у спільноті людей не було чвар, воєн, непорозумінь, щоб ми жили в любові і злагоді, як люди, а не так, як тварини. Дуже шкода, що ми не знаємо мети свого приходу у барвистий і кольоровий світ.</span>
--От дічина! Тій не жаль би бути мужем.
-Чим більші трудності їй приходилось поборювати, тим охотніше вона бралась за діло, тим і краще проявлялася сила її тіла й її рішучого, прямого характеру. Але попри все те Мирослава не переставала бути женщиною: ніжною, доброю,з живим чуттям і скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в ній у таку гармонію, що хто раз бачив її, чув її мову - той довіку не міг забути її лиця, її ходи, її голосу
