Повість Ольги Кобилянської "Земля" (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину й покарання, любові та ненависті.
Марійка та Івоніка Федорчуки все своє життя присвятили землі. Доклавши всіх можливих зусиль, вони стали заможними господарями та виховали двох синів — Михайла й Саву. Склалося так, що єдиною надією старих був працьовитий Михайло, адже Сава не любив нікого й нічого, крім злодійки Рахіри, яка мала значний вплив на хлопця. Сава заздрив Михайлові, до якого люди ставилися приязно.
Все це було передумовами тієї трагедії, яка сталася в родині Федорчуків. Батьки поставили Саві умову: або Рахіра, або земля. Рахіра ж погоджувалася на одруження, тільки якщо Сава матиме землю. Хлопець розумів усю цінність та силу власного господарства, землі, яка мала належати Михайлові, а не йому з Рахірою. Зненавидівши брата, Сава вбиває його.
Провідним мотивом повісті можна вважати слова Івоніка Федорчука, сказані ним на похороні: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс та став годний, вона отворила пащу й забрала тебе..."
Дійсно, прочитавши повість, бачимо, що влада землі над селянином безмежна. Це складалося століттями: тільки праця на землі годувала людину, тільки завдяки цьому людина збагачувалася. Якщо поглибити проблематику повісті, відійти від теми села, можна побачити трагедію влади над людиною не тільки землі, але й усього матеріального взагалі.
Ще одна причина трагедії Федорчуків — це слабодухість Сави. Неврівноважений хлопець часто піддавався будь-якому негативному впливу, бачив перед собою тільки одну мету: одружитися з Рахірою будь-якою ціною.
Сава не був покараний офіційно (адже фактичних доказів його злочину не було знайдено), але найстрашнішою карою для нього стала відсутність будь-якої життєвої мети, байдужість до всього, в тому числі й до землі, глибока ненависть з боку батьків та голос власного сумління.
Ще одна героїня твору, Анна, яка кохала Михайла, через кілька років після його смерті вийшла заміж та народила сина. Не забуваючи трагедії родини Федорчуків, Анна вирішила віддати сина до науки, а не до землі.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" — це глибока, страшна, переконлива розповідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливішим за життя близьких.
Ідея:автор закликає холоднооким уміти бачити красу своєї батьківшини)
Рогатий, а не бик,
Пливе, а не качка.
(Місяць)
Не електрика, не газ –
Світить всюди в нічний час.
(Місяць)
Срібну скибку кавуна
Видно уночі з вікна.
Що це?
(Місяць)
За горами, за лісами золотий кружок встає.
(Сонце)
Удень сяє, вночі зникає.
(Сонце)
Усі його люблять, усі чекають.
А хто подивиться – кожен скривиться.
(Сонце)
Тема - закликати людей вірити у Господа
Основна думка - Господь дає можливість створити своє життя, "звити кубельце"
Художні засоби: Епітети: "самітніх душ", "з-за темних круч"
Інверсія:"літа стебельце"
Анафора:"хай...хай"
Метафора:"всели до самітніх душ"
Риторичне звернення:"Господи,"
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві.