<span>ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ. Найголовнішою ознакою мого
трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова
уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття -
простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі
ознаки - місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна
течія», пам’ятник Кобзареві. Особливо шанують харків’яни пам’ятник
Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на
вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і
називався університетським садом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря.
Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того
ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по
спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових
алей.</span>
Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько
шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного
поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здається,
можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї
постаті віє бунтарством і непримиренністю.
<span>Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо
трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте
теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках -
Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю
Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на
пам’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів - гайдамаки, навіть
по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони - борці
за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані
закутими, але нескореними. Ус і інші образи - уособлення більш пізньої
доби - доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать
може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в
ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною,
бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків
вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те,
що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки
у творчості Т. Г. Шевченка - це образ України. Скульптор М. Г. Манізер і
архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм завданням показати значимість
Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті
роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А
українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко,
Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і
в архітектурі, допомагаючи скульпторові у створенні пам’ятника.</span>
<span>Пам’ятник Т. Г. Шевченкові
в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато
часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним
із найкращих у світі, і тим, що він став невід’ємною частиною нашого
давнього і вічно молодого міста.</span>
1 священнецьке життя І Вишенського на Україні
1.Завдання на літо
2.спогади про минулий гербарій
3."Відпустіть нас до бабусі!"
4.Дозвіл на поїздку
5.Дорога до бабусі
6.Знайомвство з майбутнім майстром спорту
7.Дивні звуки
8.Перші комахи
9.Бурштиновий подарунок
10.Загадкове озеро
11.Жарт Василя
12.Нічна пригода хлопців
Всі люди у світі прагнуть бути щасливими. Та не кожному це вдається.
Я думаю, що людина -- коваль свого щастя. Тільки працьовита,чесна,добра,щира людина може вважати себе щасливою. Не почуває себе щасливим той, хто нічого не робить, а сидить склавши руки. Григорій Сковорода навчав: "Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя, але щасливіший, хто вміє користуватися ним".Я б додала до цього афоризму,що треба щастя здобути. Багато чого залежить від самої людини: яку вона здобуде освіту, на яку роботу влаштується, яких друзів обере, яку сім'ю буде мати. Адже доля підкидає нам певні негативні "сюрпризи",які викликають образу, розчарування, то можуть опуститися руки.Допомагає подолати всі перешкоди праця,навчаня,друзі і сім'я.
Отже, кожен з нас сам кує своє щастя.