Ви ніколи не замислювалися про красу у своєму житті?І вже хтось подумав про красиве обличчя, струнку фігуру, яскраво виражені та глибокі очі, хтось – про дорогий брендовий одяг, розкішні теплі «норкові» шуби та взуття на підборах, а хтось – мовчки схилив голову, ніби от – от пустить додолу гарячу гірку сльозу … А чому так? Без вродженої краси, тонкої талії і високого модельного зросту люди немають що сказати, коли тема заходить за красу.
Наразі,всі ви, не погодитесь з думкою, що з такими людьми ви б не мали нічого спільного. Чи не так?Але задумайтесь… Чомусь ніхто з вас не запропонує потоваришувати ,не запитаю про справи, не поговорить «по душам» зі знайомою, яка має не привабливий вигляд, кілька лишніх кілограмів, ніс картоплею і «пірсинг» в носі.Чому так? Можливо ця людина розуміє і відчуває більше, а ніж всі ті з крутими зачісками, модним «мейкапом» та модельною фігурою. Та ніхто з нас, не стане зазирати їй в «душу» з такою « потворною» зовнішністю.Разом з тим, такі люди надають перевагусамотності, замикаючись в собі, втрачають надію стати кращим, вони вже не шукають інтерес до життя та впевнені що нічого не варті.Ви не розумієте краси. Це не те що дорого, блистить, «модно» чи вульгарно. Краса – це манера спілкування, це стиль життя, етикет, повага до старших людей тавнутрішнє відчуття чогось важливого та прекрасного.Не плутайте красу з тим, чим вас так благородна нагородила природа. Краса – вона всередині. Тож будьте красивими!
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить нагрітим від сонця повітрям... Степовий океан манить і кличе. Хоч би показалась якась щогла серед зеленаво-голубих хвиль — звичайна тополя чи явір! Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
І раптом на обрії випливає оазис. Що це — марево чи примарна видимість дерев, що ген-ген синіють на видноколі?
Наближаємося, але марево не відпливає, а виступає ще зриміше: вже видно могутні крислаті дуби, кучеряві липи, кронисті яблуні і навіть одну білокору березу, що вибігла, ніби дівчина в білому, з гаптованими зеленим шовком рушниками.
Так от який він, хутір Надія, закладений давно-давно в степу людиною дивної і суворої долі, ратаєм і драматургом — Іваном Карповичем Тобілевичем — Карпенком-Карим.
В тіняві дерев дрімає стара батьківська хата, в ній народилися сини-соколи, корифеї українського театру: Іван, Панас і Микола, що стали відомими на увесь світ, — Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Дивне почуття огортає, коли ви ходите алеями цього парку, насадженого людиною одержимою, коли зблисне перед вами широкий став, викопаний письменником звичайною лопатою. Він знав не тільки перо, а й нелегку працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися могутні кронисті дуби, мов могутня козацька сторожа в степу. Ось дуби Івана, Миколи, Панаса, Марка, Марії... Їх посадили багато літ тому славнозвісні актори під час перебування на хуторі: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька. Нині дуби сягають на півсотню метрів у небеса, широко розкинули гілля і ростуть, незважаючи на південні вітри і спеку.
Коли пройти алеєю трохи далі, можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали гуртом почесні гості хутора, віддаючи шану українським чумакам, які їхали через ці степи за сотні верст у Крим по сіль.
Як добре, що мудрі корифеї українського театру здогадалися лишити по собі таку нетлінну пам'ять. Цим дубам рости вічно, і через триста, п'ятсот літ шуміти їм під оцим небом, серед сонячного степового океану.
Неподалік від старої батьківської хати звівся великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, збудований за ініціативою уряду Радянської України. У просторих залах зібрано особисті речі братів Тобілевичів, цікаві документи, експонати, які красномовно розповідають про історію українського театру.
Шумлять на вітрах гіллясті крони дубів. Дрімає в затінку старовинна проста українська хата, в якій були написані великі твори — "Хазяїн", "Сто тисяч", "Мартин Боруля". Дзюркотить з-під коріння джерельна вода. Припадімо ж і ми до чистої води, напиймося з цієї цілющої криниці.
(За І. Цюпою).
План опису .
1.Оазис серед степу.
2.Стара батьківська хата в парку.
3.Став, викопаний письменником.
4.Могутні дуби.
5."Чумаки".
6.Меморіальний музей.
Зразок переказу.
Хутір Надія
Степове безмежжя тече буйною зеленавістю хлібів, мерехтить під сонцем. Степовий океан манить і кличе. Хоч би звичайна тополя чи явір появились серед зелено-голубих хвиль. Півдня ідемо, і тільки пшениці та ще соняшники, які ледь-ледь розплющують свої золоті очі крізь волохаті вії.
Раптом на обрії — оазис. Може, це марево?
Наближаємось, але марево не зникає. Навпаки, ще краще видно могутні дуби, кучеряві липи, яблуні і навіть березу, що вибігла, ніби дівчина з рушниками.
Це — хутір Надія, закладений відомим драматургом Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим).
У тіні дерев мріє батьківська хата, де народилися сини, корифеї українського театру: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський.
Алеї парку, широкий став переконують, що письменник знав не тільки перо, але й працю грабаря.
Серед широкого подвір'я звелися дуби, посаджені славнозвісними акторами, які перебували на хуторі. Дуби сягають півсотні метрів у небеса.
Трохи далі можна побачити ще кілька дубів, які звуться "Чумаки", їх саджали почесні гості, віддаючи шану українським чумакам. Рости цим дубам вічно.
Неподалік хати — великий світлий будинок. Це — меморіальний музей, в якому зібрано особисті речі братів Тобілевичів і цікаві документи.
Дрімає у затінку старовинна українська хата, в якій писались великі твори. Дзюркотить джерельна вода. Припадімо і ми до неї, напиймося з цієї цілющої криниці.
Когда я начила читать это произвдение то у меня появилося чуство что всё это происходит со мной.Здесь очень интересные и фантастические сюжеты.Особенно мне понравился сюжет где как-бы Митя напугал своего друга тем что в озере есть очень страшный монстр.Но как всем маленьким детем ему захотелося проверить правда это или ложь.Как оказалося это был всеголишь его друг Митя.Честно сказать я бы непротив что-бы со мной случилася такая интересная история.Мне очень понравилося это проиведение
Viginer
5 - 9 классыУкраїнська мова 10+5 б
Напишіть лист до Леоніда Глібова в подяку за його байки (5-6 речень)
Реклама
Следить Отметить нарушение Daaaaaannnnnn 05.05.2015
Ответы и объяснения
annaburyak777
Annaburyak777 Умный
Лист до Леоніда Глібова (6 речень)
Шановний Леоніде Івановичу!
Пише вам учень 5 класу (ім'я та прізвище). Я дуже ціную вашу творчість та дякую вам за ваші визначні твори "Лебідь, Щука і Рак", "Коник-стрибунець", "Зозуля та Півень" і багато інших. Під час їхнього прочитання я відчув, що ваші байки - це справжня скарбниця мудрості.Вони навчили мене засуджувати морально низьких людей та не бути байдужим до страждань інших.
З повагою (ім'я та прізвище).