1. " Хоч Настя була веселої вдачі, але ся переломова хвиля в її життю настроювала її так поважно, що встала як у памороці.Якась неозначена дрож розкоші й страху, дивної боязні перед чимсь невідомим наповняла все її єство.Рух весільних гостей ще збільшував її неспокій."
2."Грудь Настуні стиснув такий великий страх, що переходив аж у розпач. Якийсь дивний, півсвідомий жах і неприємність розливалися по всім її тілі і по очах, стискали гортанку, тамували віддих."
3. "Настуня йшла пішки в гурті молодих дівчат. Йшла у своїм слюбнім одязі. Тільки віночок загубила десь. Рання молитва до Бога успокоїла її. Якби не голод і сумні личка товаришок, була б навіть весела."
4. "Настуня мала між усіма товаришками недолі найспокійніше обличчя. Додумалася, що се надавало їй поваги навіть в очах дикої сторожі, яка, показуючи на неї ремінними нагаями, повторяла часто слово: "Хуррем!" "
5. "Слідуючого дня Настуня теж не могла взяти до уст татарських присмаків. Пила тільки воду. І так ослабла, що не могла вже йти. Але боялася, щоб її не посудили, що удає. І тому останками сил держалася на ногах."
6. "Напівпритомна Настя чула, як дали їй кілька порядних батогів, як її підняли й поклали в якийсь віз, на тверді дошки. Очевидно, мусіли зразу думати, що вона удає перевтомлену. Батоги з сирівця, з гудзами, були дуже болючі. Вилася й корчилася з болю від їх ударів, а тверді дошки ще більше придавали терпіння. Тільки під головою почула щось м'якше, але з рубцями. Крізь роздерті шлюбні черевички діткнула пальцями теж якоїсь твердої матерії. В гарячці здавалося їй, що се ризи з церкви св. Духа. Якась гаряча червень заливала їй очі."
7. "Вона була в чорних скрипучих мажах. Здавалося їй, що се домовина. І що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість."
8."В такім самім положенню, як оспівана в народній пісні волинянка, була й галичанка Настуня."
9."Щойно тепер запримітила, що має тільки оден слюбний черевичок на собі, і той подертий."
10."А Настуня мала таку сильну горячку, що була півпритомна, коли на татарськім шкірянім мішку, випханім сіном, переправляли її через Дніпро коло Тавані."
11. "Більше Настуня нічого не знала про море. Але й се так оживили її молоду уяву, що аж серденько живіше билося їй у груди."
12. " Настуня не могла відвернути очей від чудового Чатирдагу. Він красою так утихомирив її, що з повним спокоєм у душі доїздила до великої торговиці невольницями, до пристані Кафи."
13."Збентежено вибиралася Настуня до школи невольниць. Але ум її працював живо. Розуміла ясно, що в сій школі може бути побудована підвалина її дальшої долі - доброї або злої. Чи до утечі, чи до дальшого життя тут - все треба пізнати тутешнє життя і те, чого воно вимагає. Розуміла се так ясно, як Отченаш, котрий раз у раз повторяла. "
14."На той страшний вид Настуні закрутилося в голові, вона побіліла як стіна, хлипнула воздуха й упала на грядку квітів, сама як скошена квітка. Падала також зі словами: "О Боже, о Господи!" "
15."В синіх очах Настуні знов мигнула чаша чорної отруї на тлі Чатирдагу... і зазвеніли в душі страшні, але правдиві слова Святого Письма: "На потомках потомків ваших відіб'ю злобу вашу"."
<span>16."Як губка воду, так Настуня втягала в себе правильну вимову арабських слів. Але зі змістом їх не годилася в душі, противилась йому, хоч була вдячна учителеві, що так уважно повторяв сі слова. Була переконана, що робить се для неї. Вдивлялася в нього, як в образ"
17.</span><span>"Настуня так зацікавилася його наукою, що при вечері навіть не мала часу подумати про сього учителя. Тільки випитувала Кляру, що він говорив досі, заки вона прийшла до школи. І Річчі при кінці лекції вчив рахунків. "
18."</span><span>Перед чистою, як квітка, душею Настуні стояв тодішній Захід ренесансу..."
19."</span><span>Хоч Настуня не любила Річчі, але з запертим віддихом слухала його лекцій, особливо про безоглядні вчинки жінок в Італії. "
20."</span><span>Все те її цікавило й захоплювало, але й мучило. Тому відіткнула, коли Річчі перейшов до зовсім нових справ. "</span>
Любий друже, я прочитала твір «Кайдашева сім’я», це один із найвідоміших творів української літератури, який змальовує побут селян, їхні традиції після скасування кріпацтва. Письменник Іван Нечуй-Левицький розкриває декілька проблем, які є актуальними і в наш час: добра і зла, кохання, сімейних стосунків, взаємин батьків та дітей тощо. Твір можна вважати більш-менш реалістичним, бо головних героїв твору змалював з їхніх прототипів: сім’ї Мазурів із села Семигорів.
У соціально-побутовій повісті письменник послідовно описує події. Вони розгортаються динамічно й стрімко, що і є ознакою хроніки. Твір складається з дев’яти частин, які насичені діалогами. Вони допомагають читачеві краще зрозуміти характер героїв. Ця соціально-побутова повість є дуже важлим елементом укаїнської літератури, бо саме тут вперше розповідається про життя селян в пореформений період.
Головними героями твору є: Кайдашиха, Кайдаш, їхні сини та невістки. Найбільше мене вражає зміна внутрішнього світу героїв, а саме: образу Мотрі та Мелашки. Перша — це дружина Карпа. Це дівчина із заможної сім’ї, яка є доброю по своїй натурі. Вона вражала своєю працьовитістю, але однього дня свекруха почала перекидати на неї всю хатню роботу, що призвело до озлоблення дівчини. Її злість стає неймовірно сильною. Читач протягом цілого твору може спотергіти за її змінами. Мотря починає ненавидіти Кайдашиху настільки, що виколює їй око. Найгірше те, що власні дії її взагалі не засмучують, а навпаки веселять. Мелашка теж спершу представлена, як ніжна та лагідна дівчина. Їй дуже важко жити в сім’ї, де панують сварки та образи, але вона піддається впливу й стає злою невісткою, як Мотря.
За своєю будовою та використанням ефектів цей твір є складним. Іван Нечуй-Левицький майстерно поєднує комічне з трагічними, що створює ефект сміху, крізь який пробиваються сльози. Прикладом цього може слугувати бійка Кайдашихи з Мотрею за мотивало. Не можна не відмітити поєднання автора двох стилів: високого епічного з побутовим. За допомогою цього літературного прийому досягається комічний ефект. Стає зрозуміло чому видатний український письменник Іван Франко називає повість «Кайдашева сім’я» найкращою оздобою українського письменства.
Проблеми твору можна розглядати і в наш час. Коли діти підростають і створюють власні сім’ї, вони хочуть жити окремо від батьків. Коли з певних причин молодята не мають можливості покинути рідну оселю, то часто виникають сварки та конфлікти. Багато людей, читаючи цей твір, в образі головних героїв можуть побачити себе й свою сім’ю. Соціально-побутова повість дає зрозуміти, що сварка — це не вирішення проблеми, а навпаки її посилення.
Іван-Нечуй Левицький упродовж свого життя написав багато різноманітних творів, але саме «Кайдашева сім’я» вивчається за шкільною програмою й неодноразово перекладена іншими мовами. Цілком можливо, що саме тема твору змогла зачепити читача й перенести його в пореформену добу. За допомогою однієї родини Іван Нечуй-Левицький зміг зобразити ментальність усього народу з його недоліками та проблемами. Все, що відбувалося в той час, цілком реально уявити в наш. Для того, щоб почав змінюватися наш народ потрібно, щоб змінилися його частинки. Отже, якщо мир і злагода буде в кожній родині, то згодом позитивні зміни не оминуть і нашу країну.
. Композиція.
Експозиція: випасаючи в лісі коняку, Михайлик назбирав багато грибів.
Зав’язка: отримання Михайликом у попа іншої книги — «Тарас Бульба».
Кульмінація: подяка дядька Себастіяна Михайлику за гриби, його розповідь хлопцю про майбутнє щасливе життя.
Розв’язка: шаноба і вдячність Михайлика дядьку Себастіяну за його сердечність і доброту до простого люду.