Не знаю попробуй прочесть. Текст и к каждому абзацу придумать название вот и план
<span>Влада золота у повісті Оноре де Бальзака "Гобсек"</span><span>"Художник, — стверджував Бальзак, — це людина, що звикла робити зі своєї душі дзеркало, в якому відіб'ється весь світ". Навіть у невеликій повісті Бальзакові вдалося показати реалістичну картину сучасної Франції, розкрити головну рису цього суспільства — матеріальну зацікавленість, владу грошей.
Безжалісність і нещадність головного героя повісті "Гобсек", чиїм ім'ям її названо, вражають. Ім'я Гобсек стало загальновживаним, коли йдеться про скнар.
Замолоду холодний та скупий Гобсек був людиною життєлюбною, наділеною природним прагненням самоствердитися в житті. Але, переживши багато страшних випробувань, зазнавши голоду, злиднів, потоптаного кохання, спокуси великих грошей, герой повісті став холодним, черствим здирником, нагромаджувачем багатства.
Гобсек має витончений розум, сильний характер, він чудовий психолог. Та все ж таки всі його таланти спрямовані лише на одне — накопичення грошей, багатства. Зваживши весь свій життєвий досвід, уже немолода людина, герой повісті дійшов до розуміння того, що "з усіх земних благ є тільки одне, щоб людина прагнула його. Це золото!"
Позичаючи гроші під величезні проценти, він фактично грабує людей, принижує їх морально і стає володарем їхніх доль. Гобсеку не потрібна політична влада — йому досить влади лихваря.
Будучи багатою людиною, сам Гобсек живе в неохайній кімнаті, пішки ходить до своїх кредиторів, погано харчується, мерзне на вулиці, бо одежина бідна та слаба. Весь його зовнішній вигляд викликає жах і відразу.
Таким чином, відбувається еволюція героя як особистості: з людини життєрадісної, волелюбної, з розвинутим естетичним смаком він перетворюється на здирника, потворного лихваря. Інтелектуальна людина, всю свою талановитість Гобсек спрямував на фанатичне накопичення багатства, бо вважає, що почуття внутрішньої свободи, безпечне існування, повагу та незалежність дають тільки гроші.
Останні часи життя Гобсека. У каміні палають гроші, плавляться золоті злитки, будинок пронизаний сморідом від зіпсованих продуктів, скрізь нагромадження меблів. Вірний своєму принципові безпристрасності, він нічим цим не користувався^'
Старий лихвар помер. Жага до збагачення лишилась. Чи не так? </span>
Маруся. (Маруся Чурай — постать із легенди, але язик не повертається назвати її «легендарною постаттю», бо легендарні постаті схожі на бронзові монументи, у той час як Маруся залишалась і залишиться назавжди живою, молодою та красивою дівчиною, яка виливала свій сум та радощі у піснях, яка щиро кохала, але не могла змиритися зі зрадою, зі змізернсн- ням людської душі. Маруся — «голос наш, і пісня, і душа». У душі герої ні відбуваються складні процеси і перетворення, але вона не втрачає своєї життєвої мудрості, чистоти.)
. Гриць. (Гриць «живе на дві душі». Це людина, яка зазнала трагічного роз- половинення власного світовідчуття, власної душі. Гриць кохає Марусю, він ладен усе віддати, щоб бути з коханою, але з іншого боку на нього тис не його мати, яка хоче оженити сина із багатою. Десь глибоко в Грицеві проростають ті паростки пристосуванства, прагматизму та інших не най кращих рис, які він запозичив від оточуючих. Гриць стає ніби на розпутті, не знаючи, чи врятують його кохання та велич людської душі, а чи поглине його болото життєвої марноти та суєти.)
Іван Іскра. (Іван Іскра — вірний друг Марусі, Ліна Костенко кількаразово «натякає» читачеві, що й Іван закоханий у Марусю, але цей гордий кароокий козак, нащадок своїх славних прадідів, не висловлює своїх почуттів жодним чином, окрім дружби та відданості, він не раз підтримує Марусю у важкі для неї хвилини. Іван Іскра — звернімо увагу вже на його промовисте прізвище — ніби узагальнений образ, що бере свій родовід ще від часів козаччини, він уособлення мужності, сили духу, це людина з гарячим відданим серцем, здатним на все задля справедливості, волі та добробуту близьких та своєї країни.)<span>4. Другорядні образи. (Другорядні образи, як мені здалося, не менш життє подібні та яскраві, ніж головні. У цьому, напевне, великий талант Ліни Костенко. Серед другорядних персонажів роману слід окремо назвати дяка (людину просту та мудру, яка багато знає і глибоко переймається долею своєї країни, дуже повчальними видаються читачеві роздуми дяка про історію України, про відсутність історії народу, про роль історичних подііі минулого у теперішньому та майбутньому); родина Вишняків є яскравим прикладом змізернення людських душ; філософія пристосуванства та орієнтації на матеріальне не обминала деяких людей за усіх часів; нема нічого поганого в тому, щоб піклуватися про матеріальні статки своєї родини, але не слід при цьому забувати про духовне, про вічні цінності. Ліна Костенко створює панорамну, широку картину тогочасної дійсності, залучаючи до неї і образи героїчних козаків, і звичайних селян, людей різного віку, різ них професій та з різними характерами.)</span>