Епітети: «синє море», «серце козацьке»; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті
метафори: «грає море», «грає серце», «думка говорить», «спіткалося горе»;
риторичні запитання: «Куди ти йдеш, не спитавшись?», «На кого покинув?»
Знаю лише про Мирославу та Максима
Мирослава:
1 ситуація:
Мирослава благає батька не йти до ворога, не губити себе та її. Дівчина швидше може уявити себе мертвою, ніж зрадницею свого краю.
Варіанти:
Зрадити свій край, або перейти на бік тухрльців
Рішення:
Вона тікає з ворожного табору, переходить на бік тухрльців. Повідомляє про напад ворогів, та навчає тухольців робити метавку.
2 ситуація:
Максим та Мирослава закохані, але Тугар Вовк не приймає їхнього кохання.
Варіанти:
Не послухати батька, але бути щасливою, або послухати батька і бути не щасливою.
Рішення:
Мирослава не послухавши батька залишається з коханим.
Максим:
1 ситуація:
Максим бачить, як на Мирославу нападає ведміть.
Варіанти:
Допомогти Мирославі, або гукати на допомогу.
Рішення:
Максим, жертвуючи собою допомагає Мирославі
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/29849706#readmore
Серед героїв світової художньої літератури король Лір є одним з найвідоміших персонажів. Його образ став символом поруганного, ображеного батьківства. Прийнято вважати, що король Лір, обманутий невдячними дочками, гідний всілякої співчуття. Але не винен він сам у своїй трагедії? Спробуємо в цьому розібратися.
На мій погляд, сюжет трагедії В. Шекспіра «Король Лір» дещо нагадує казковий: у короля три дочки; старша і середня жадібні, дурні і безсердечні; молодша доброчесна, але до пори до часу їй доводиться терпіти несправедливе ставлення з боку близьких. Казкової видається мені і зав’язка цього твору. У багатьох народів в казках цар або король спеціально дає синам (женихам, невісток і т. П.) Завдання, призначає їм випробування, щоб перевірити їх розум, кмітливість або людські якості. Король Лір, вирішивши скласти з себе «ярмо турбот», вибрав досить оригінальний спосіб поділити свої володіння між трьома дочками:
Сивою давниною віє зі сторінок повісті
І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у
перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного
порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади.
Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий
батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній
дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя
й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих
давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких
говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім:
пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком,
головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він
допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут
прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб
навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й
розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від
розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та
дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу
людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не
знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив,
робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій
вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише
доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато
бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами
збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й
мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й
урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів.
Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність.
На громадській раді він відстоює права громади від князівських і
боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який
заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не
від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї
землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи
не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від
нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада
свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід
монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар
Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало,
а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це
своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку,
дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і
для нас та передаватися наступним поколінням.
Автор А.І. Куригіна
