Яблуня – то справжня окраса саду. Яблуня невисока, тонка, струнка, з розкидистим гіллям та гладким стовбуром. Її листя з одного боку гладкі та мають темно-зелений колір, а з іншого – м’які сріблясті. Навесні гнучкі віти яблуні рясно вкриваються великими біло-рожевими квітами з жовтими серцевинками, які дуже приємно пахнуть. З усіх боків до яблуні злітаються бджоли, щоб зібрати з її квітів солодкий нектар.Влітку на яблуні з’являються маленькі яблучка, що згодом достигнуть та перетворяться на соковиті смачні плоди. Деякі з них спіють швидко, інші – аж пізно восени. Яблучка на дереві в залежності від сорту можуть бути великими та малими, різної форми та кольору, мають кожне свій особливий смак та аромат.Особливо прекрасна яблуня восени, коли серед зеленого листя спалахують рум’яні достиглі яблука. Вона аж хилить додолу свої всипані плодами гілки. Навіть дивуєшся, як вони витримують таку вагу! Кожна тонка гілка увішана яблучками, наче дорогими прикрасами. Яблучка на деревах червоні, зелено-червоні, лимонно-жовті, з тонкими смужками.Яблуня – то наче символ плодючості, багатства землі, молодості, здоров’я та сили.<span>
</span><span />
У нашому великому та неосяжному світі існує дуже багато цінностей, при чому усі вони різні для кожної людини. Одні понад усе в своєму житті цінують гроші, прагнуть до збагачення та матеріального достатку. Інших турбує моральні надбання і духовність. Хтось повністю віддає себе обраній справі, вчиться, читає різноманітну літературу, а хтось найбільш усього цінує свій час. К слову сказати, що час – це одна з найбільших цінностей у житті людини, і його марна трата приводить до неприємних наслідків.
Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений.
Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
<span>У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.</span>
Твір
Основоположником байки вважають античного раба-митця Езопа. Дійсно, мудрість його байок настільки глибока і невичерпна, що протягом багатьох століть нею користуються байкарі. Вони створюють нову форму для байки, завіршовують її, але не вважають за потрібне змінювати її зміст, який є довершеним, а тому вічним.
Розглянемо три байки Езопа, які прожили віки, і тепер у віршованій формі відомі під іменами інших байкарів, зокрема іменем російського письменника Івана Крилова: «Крук і лисиця», «Мураха і Цикада» та «Лисиця і виноград».
Мораль байки «Крук і Лисиця» у Крилова принципово відрізняється від Езопової виховної ноти. Езоп пише про нерозумність Крука, а Крилов робить інший акцент, і в нього головним персонажем стає улеслива Лисиця. Отже, основна ідея його байки — лестощі, які шкодять оточуючим. Обидві риси людської натури — дурість і улесливість— можна знайти в обох байках. Але акценти авторами розставлені різні, а тому байки сприймаються по-різному, хоч відразу зрозуміло, що використовується один і той самий сюжет.
Байка «Мураха і Цикада» у Крилова названа «Бабка і Мураха». Вже у зміні цієї назви ми бачимо цікавий момент: байкарі змінювали колорит свого твору для простішого сприймання його читачами. Оскільки цикади на території Росії не мають поширення, автор змінює цей образ на більш доступний для свого регіону образ бабки. Це наближення твору до простої людини ще раз підкреслює основну мету байки — розкрити людські вади таким чином, щоб усі зрозуміли і не повторювали помилок, які замальовуються у байці. Мораль байки «Бабка і Мураха» з часів Езопа не змінилася: необхідно думати про майбутнє і працювати задля нього.
Байка «Лисиця і виноград» розповідає нам про те, як Лисиця довгий час намагалася дістати виноград, який був надто високо, і вона так і не скуштувала його. Лисиця тоді сказала, що цей виноград ще зелений і пішла собі. Мораль Езоп розкрив дуже влучно і навіть афористично: «так і деякі люди не можуть досягти успіху через брак сили, а звинувачують у цьому обставини». Цікаво те, що у байці Крилова наголошується на тому, що виноград був стиглий: «грона червоніли».
Отже, ми бачимо, що байка — це твір не тільки мистецький, а ще філософський і виховний. Байка викриває вади людського характеру, а оскільки ці вади часто одні й ті самі незалежно від часу і простору, теми, ідеї, сюжети байок позичаються одними письменниками в інших. Для автора залишається основним одне: щоб байка сприяла виправленню людини. І виховує вона людину дуже обережно і ніжно: пропонуючи їй на розсуд поведінку тварин. Таким чином, ніхто не залишається ображеним, а хто хоче «почути», про що каже автор, той «почує».
1.Моховинка-добра, лагідна,звичайненька, слухняна, роботяща.
2.Лісовою Хуха.
3.Відданість своїй батьківщині.
4.Неуважні люди,що не помічаюсь Хух.
5.Страшний звук коло будинку.
6.Злякана Хуха.
7.Біда муховинки.
8.Козячий хлівець
9.Тяжке житття без рідного товариства в чужій стороні.
10. Хуха врятувала свою приятельку Лиску.
11. Поранена Моховинка.
12.Веселі вечорниці у старого Хо.