Головним персонажем є дівчинка. Вона школярка, як і ми. Справжнє ім’я дівчинки Галя, але усі рідні та знайомі кликали Аля. Таке імення і прижилося. На вигляд вона була звичайнісінькою : «ластовиння на носі, дві кіски, ямочки на щоках. І морозиво любила, як усі». Ходила до школи. І характер мала б гарний, якби не одна дуже погана риса. Все, за що бралася, не доробляла до кінця. З причини чи без причини завжди відкладала на потім. Навіть випадок з подарунком для бабусі, а був це недошитий рушничок, нічого не навчив Алю. Ну, присоромлена прийшла вона додому. Сказала: «ось візьму голку й навишиваю вам сто півників, щоб ви не думали!..», але обіцянка знову залишилася лише словами, вона і не думала доробляти рушничок. І, можливо, Аля надовго залишалася такою, якби не пригоди у казковій країні Недоладії. Тут вона зустріла друзів: Недоладька та Недопопелюшку. У дивній країні мусила сама відповідати за свої вчинки, проявляти кращі риси, виправляти погані. Аля вміє міркувати, є кмітливою, адже не розгубилася, хоч шлях був страшенно покручений і весь у вибоїнах. «Але який би він не був, раз він є, то мусить кудись вести», — подумала Аля й рішуче рушила вперед.
Коли побачила бабку, яка без крильця не літала, подумки пожаліла її. На цей раз ще й зробила один добрий вчинок: пришила крильце, яке хтось недоробив, щоб бабка змогла полетіти. «І Аля зрозуміла, що вперше у своєму житті довела справу до кінця», відчула, що «це дуже приємно — розпочату справу доводити до кінця». А потім закрутила гвинтик Недокватирці та вилікувала її, попереду Алю чекало багато інших дороблених справ. Також ми бачимо, що Аля смілива дівчинка, не побоялася проникнути у зачарований будинок Недочеревика, де книга вказала їй шлях додому. Коли виконувалися бажання, достатньо було загадати перенестися додому, та дівчинка не проказала цього. «Бо перед очима раптом постав стурбований Недоладько. Вона згадала його слова й уявила, як він чекатиме її на пустирі десять, двадцять і всі сто років». Тут проявилася вірність друзям, переживання за них, товариськість дівчинки. Коли побачила несправедливість та жорстокість Недорадника, боягузтво короля, вона обурюється : «А ви мовчите й дозволяєте йому робити такі жахливі речі?!».
Толя із Федько-Халамидник чи хто?
П’єса І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” сповнена сатирою та гумором, гротеском, іронією, а іноді і сарказмом.
Головний герой, Мартин Боруля, дуже хоче стати дворянином. Боруля мріє про те, щоб хоч онуки його стали «дворяне, не хлопи, що не всякий на них крикне: бидло! теля!». У цьому прагненні майже утрачає здоровий глузд, подібно до мольєрівського Журдена.
"Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?"
"М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи такпо-мужичи: мамо, тато.... Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш. Ма р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.Ма р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька. С т е п а н. Або: папаша, мамаша.Ма р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть."
Так тому ,що в творі було сказано життя одного нічого не варте .Він був справедливий ,розумний, розсудливий та добрий .Захар знав що як він не віддасть свого сина помирати і вождь суперників був ще живий то насступного разу коли б суперник прийшов то вони не вдбилися .І тоді загинулиб всі тухольці .
1. Що почув диякон.
2. Книги.
3. Цар Іван Васильович.
4. Максим Грек.
5. Його розмова з дияконом.
6. Роздуми Івана (диякона).