Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум. <span>До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін. </span> <span>За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. </span> <span>У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали". </span> <span>Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). </span> <span>Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську. </span>
Твір «Човен» Є.
Гребінки є однією з перших оригінальних балад у новій українській
літературі. Вміщений він у першій збірці письменника «Малороссийские
приказки» й позначений виразними рисами романтизму.
Вірш «Човен» має автобіографічний характер роздумів молодого поета, що
вирушає з рідного хутора в Петербург, мовби кидається в піняві хвилі
розбурханого житейського моря, яке спочатку грається, а там і нещадно
розбиває одинокий човен.
Романтизовано схвильована розповідь досягається засобами народної
поетики; хвилі — «мов чорнії гори», хмари — «як темная нічка», громи
гуркотять — «мов голос небесної кари», «пустують по піні мавки».
Проте у автора відсутнє відчуття приреченості…
Вже саме твердження про неможливість заховатися від світу, від життя, і
навіть більше — розуміння, що «не можна ж вік цілий пробути з собою
одним»,- свідчать про активність накресленої автором життєвої програми.
Попрощавшись із хуторським «покоєм», не маючи певності, що «недоля і
лштее горе» минуть його в столиці, автор ради служіння вищій меті
сміливо пускається в «світ білий».
Вірш «Човен» стоїть дещо осторонь більшості творів і є своєрідним
маніфестом молодого Є. Гребінки.
У вірші «Човен» Гребінка висловив свої душевні переживання, свої
побоювання, свої роздуми про майбутнє життя. Але цей твір є близьким
кожній людині, бо всім нам властиві почуття і переживання, які вклав
поет у вірш.
План до 9 розділу "Роксоляни" 1. Популярність Настуні серед усього гарему. 2. Уособлення матері султана в образі Роксоляни. 3. Складність вибору Султана між релігією Настуні. 4. Зустріч і розмова Настуні з отцем Іваном. 5. Мрія Настуні поїхати на (святу) гору Афон.