«Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть».
- «Гроші — гроші всьому голова».
- «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість».
<span>- «Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму...»</span>
<span>- «Що за знак? Чи не випили, буває, вчора. Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть. Від своєї, кажуть, у грудях пухне»</span>
<span>- «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші...»</span>
<span>-<span>«Он у Жолудя шматочок — тактак! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює! І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію...»</span></span>
Тема - це смислове визначення його змісту, що відображає авторське бачення зображуваного явища, події, характеру або інший художньої реальності.
Ідея - це задум автора , в якому він переслідує певну мету в створенні худ.образів, у використанні принципів в побудові сюжету і досягненні композиційної цілісності літературного тексту.
<span />
Тарас Григорович Шевченко – один з найталановитіших та найпопулярніших українських письменників. Його творчість стала прикладом для цілої плеяди визначних майстрів слова ХІХ століття. У 1840 році збірник творів Тараса Шевченка «Кобзар» став еталоном української поезії, прикладом для багатьох молодих поетів. Згодом сам Тарас Шевченко став символом боротьби за свободу, патріотизм та символом величі українського слова.
Як одна людина завдяки маленькому збірнику віршів змогла стати одним з найвеличніших поетів України? Мабуть, все пов’язано з неймовірною милозвучністю творів Шевченка, ліризмом та такими простими, але хвилюючими сюжетами. Його Катерина (з однойменної поеми) не може не викликати жалю. Шевченко – майстер створювати необхідну атмосферу. Навіть природа у його творах відповідає життєвим колізіям героїв. Спочатку була весна, коли молода Катруся зустрічалася з москалем-кривдником. Коли її вигнали з дому – настала холодна зима.
А твір «Утоплена» навіює готичні образи. Дівчину втопила власна мати, яка заздрила вроді дочки. Лілея стала русалкою, почала спокушати молодих хлопців та затягувати їх у своє озеро.
Важливими у творчості Шевченка є його історичні поеми. Згадаємо хоча б поему «Гайдамаки». Криваві події української історії показані Тарасом Григоровичем неймовірно правдиво. Тут і вбивства дітей, жінок, злоба народу, зради. Повстання є повстання: Шевченко не прикрашає римами та красивими образами людське горе. Але при цьому герої поеми – патріоти, їх вчинки та слова – інструменти для письменника, який хоче розказати про боротьбу українського народу.
Особисто мені найбільше подобаються вірші Великого Кобзаря про його дитинство, родину. Вся творчість Шевченка пронизана болем та жалем за власну країну, неволю на рідній землі, сирітство народу. «Мені тринадцятий минало…», «Садок вишневий коло хати…», «Заповіт» - перлини творчості Шевченка, в яких він розкриває душу і розповідає про свої мрії.
Художні засоби «Ти знаєш, що ти — людина?»
Повтори:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Риторичні запитання:
«Ти знаєш, що ти — людина?»
«Ти знаєш про це чи ні?»
Риторичний оклик: «Гляди ж не проспи!»
Епітети: «люди добрі, ласкаві, злі», «усмішка, мука єдина».
Народився Павло Тичина 27 (за іншими свідченнями — 23) січня 1891р. в
с. Пісках, Чернігівської області, в сім'ї сільського дяка (він же —
учитель у «школі грамоти»). Вчився спочатку в земській школі, потім у
чернігівській бурсі (фактичною платою за це навчання були співи малого
Павла в монастирському хорі, — у хлопця виявились чудові голос і слух),
згодом — у місцевій духовній семінарії. Пізніше він знайомиться з
славним земляком-чернігівцем — М М Коцюбинським, відвідує літературні
«суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші,
підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.
Друкуватися П Тичина почав у 1912р., перша збірка віршів — «Сонячні
кларнети» — датована 1918р. (фактично вийшла весною 1919р).
Після семінарії П. Тичина вчився в Київському комерційному інституті,
одночасно працював на різних дрібних посадах — в конторах та редакціях
газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником
хормейстера). Жовтневу революцію він зустрів уже зрілою людиною і
відомим поетом молодшого покоління. Знамениті вірші весни і літа 1919р.
— «На майдані», «Як упав же він з коня...» та ін., — а потім і вся
збірка «Плуг», принесли йому славу натхненного співця «краси нового
дня». Він працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві
«Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі
ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого був О. Довженко.
В 1923р. П. Г. Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут
він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську,
починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем
заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства. Формально
позапартійного тоді письменника, його обирають членом Харківської
міськради, трохи пізніше — кандидатом у члени ВУЦВИКу. 1927р. він
посилає М. Горькому на Капрі книжку своїх віршів і одержує від нього
ласкавого листа, в якому автор «Матері» писав, що знає українського
поета дуже давно, ще з розповідей М. Коцюбинського.
Активна громадська і державна діяльність П. Тичини, набуває широкого
розмаху в передвоєнні, а особливо — повоєнні роки. З 1938р. і до кінця
життя він — депутат Верховної Ради УРСР, протягом двох скликань був її
Головою, обирався депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань.
Академік АН УРСР (з 1929р.), він у передвоєнні та в перші воєнні роки
працює директором Інституту літератури АН УРСР, а з 1943 по 1948р. —
міністром освіти Радянської України.
В часи Великої Вітчизняної війни П. Тичина був прийнятий до членів КПРС.
Згодом він неодноразово обирався членом ЦК КП України. Поет удостоєний
звання Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР та
Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967р. в Києві.
Перші відомі нам вірші Тичини (з тих, що збереглися) датовані 1906 —
1908 pp., і серед них, ще геть «невстояних» і в формі, і в змісті, є
така маленька перлина, як «Блакить мою душу овіяла».