Народ шанує пісні Марусі Чурай за те що в її піснях вона показує свою любов до рідної землі, про її життєві ситуації, та випадок із Грицем. Маруся дуже шанує Україну та любить її всім серцем, також вона дуже талановита, її твори передаються з покоління в покоління, іх слухають навіть люди з інших країн.Пісні Марусі Чурай вчать любити та цінувати життя. Шанобливо ставитися до людей та речей, які варті уваги. Українська піснетворця відома майже у всьому світі. Її пісні ллються рікою та западають у душу. Вони надихали тоді козаків, а зараз воїнів на патріотичні почуття. Вона виховую любов до Батьківщини. Ці пісні є скарбом нашого народу. Вони цінні тим,що покликані зміцнювати дух та утверджувати національну гідність
«Неймовірні пригоди Івана Сили» образ Івана О. Гаврош у своєму творі «Неймовірні пригоди Івана Сили» розповідає про українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює в собі риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте таким вчинком Іван показав свою добродушність. І дуже прикро, коли поряд із благродством співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила — бу досить сильним ще з дитинства. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його сила — це й заслуга щоденної праці та тренувань. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не кропітка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. Він завжди залишався доброю, чесною та щирою людиною.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка «...наклала на нього свій напечаток». Працював він і після панщини, вже на себе, на свою сім'ю. «Він був добрий стельмах... і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря». Читаючи це, співчуваєш старому, бо далі автор розкриває причину цього пияцтва. Він каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, «запиваючи давнє панщинне горе». На прикладі старого Кайдаша автор показує, як кріпацтво зламало людину. І хоч воно не вбило в ній трударя, але перетворило на п'яницю.
<span>Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, «наче люта змія». Кріпаччина теж висушила її душу, знищила в ній добре, ніжне, ласкаве. Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довго працювала в панів і наслідувала у них лиху та зарозумілість, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, підпорядковувати їх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вміє добре куховарити. Коли обродилася її невістка Мотря, вона «припала коло свого онука, неначе коло своєї дитини... Кайдашиха тішилася онуком, колихала його, гойдала...» Але через сварки і гризню невістка «не давала їй дитини й одганяла її од колиски. Тільки вночі, тоді як Мотря спала міцним сном, Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала її молоком». Так письменник-реаліст показав, що не все в образі Кайдашихи було негативним. Це вплив панщини та дрібної власності зробили її такою. </span>
<span>Описав письменник і тогочасну молодь — дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім'ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них — чітко окреслена індивідуальність. </span>
<span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають». </span>
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона «...трохи бриклива, і в неї й серце з перцем». Вона любила працю. «Діло ніби горіло в Мотриних руках». Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: «Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім'ю сама». Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.</span>