Нарешті завітала до нас у гості вона, осінь-чарівниця. Потрапивши під її чаклунство, жива природа перетворилася на золоту казку.
Мені дуже подобається ця пора року за її величну красу. Особливо гарний в цей період ліс. Всі дерева забарвлюються в яскраві фарби, що променисто грають при світлі дня.
Осінь, мов геніальна художниця, майстерно фарбує всі рослини та надає неповторність кожному деревцю. Ніби в казковому хороводі, стоять урочисто вбрані дерева, а ліс, прикрашений золотим килимом, нагадує мальовничу картину.
Я дуже люблю гуляти в осінньому лісі, збирати барвисті букети з золотистого листя та робити з них ікебани.
Осінь — найкрасивіша пора року. Як її тільки не називають: золота, чарівна, мальовнича, барвиста, дивовижна, щедра. Багата на урожай, вона прикрасить будь-який стіл грибами, стиглими овочами та фруктами. Ми всією сім’єю часто ходимо в ліс по гриби. Збираємо ці плоди природи та засушуємо на зиму, згадуючи яскраві фарби природи. Гуляючи лісом, мене заворожує вид перефарбованого листя. Золотиста охра, червона мідь, зелена латунь, коричнева бронза — всі ці відтінки роблять осінь чарівною та неповторною. Природа ніби відкриває останній подих перед довгим сном. Ближче до кінця осені дерева оголюються. На вулиці холоднішає, і незабаром можна буде побачити перші сніжинки.
Яка шкода, що осіння пора така коротка! З настанням холодів золоті фарби починають в’янути. Листя з кожним днем тане на деревах, а усипана золотим килимом земля стає все пишніше.
Про осінь написано багато віршів — це чудова й прекрасна пора. Однак вона буває не тільки яскравою і святковою, а й дощовою, похмурою. Але в цьому полягає її особлива краса. Після осіннього дощу гілки дерев виблискують прозорими крапельками, від чого здається, мов дерева прикрашені кришталевими намистинами.
Сонечко наприкінці осені світить не так яскраво, а дні стають коротшими. В небі видно, як пролітають зграї птахів, що прагнуть відлетіти в теплі країни. Вранці все частіше опускається туман, що огортає землю дивовижною, якоюсь містичною атмосферою. Природа з кожним днем все глибше занурюється в довгий сон.
А я радію кожному побаченому моменту незвичайної природи. Навіть низьке похмуре небо не дає мені сумувати. Адже пишний килим з листя шарудить у мене під ногами та створює неповторну осінню мелодію.
Дякую тобі, осінь, за те, що була в нас у гостях, що дарувала красу, натхнення та гарний настрій. Ти — справжня чарівниця!
Духовне багацтво це безцінний скарб який має кожна людина на прикладі вірша Крила в ньому розповідається про те що люди не мають крил зате вони окрилені любов'ю довір'я правдою це і є духовне багацтво
Існує версія, що Михайло Грушевський вигадав цей державний символ а Павло Скоропадський перевернув. Ідетья про СУЧАСНИЙ ПРАПОР УКРАЇНИ.
ВІДПОВІДЬ: 1.
Пояснення: є версія, що прапор був прийнятий за сприянням Михайла Грушевського як жовто-блакитний. Згодом гетьман Павло Скоропадський його перевернув, і тепер прапор блакитно-жовтий.
1. Подорож Юрка через ранковий ліс до річки.
2. Відчуття задоволення героя.
3. Юрко на рибалці.
4. Прихід Тосі до Юрка.
5. Небажання Юрка товаришувати з Тосею.
6. Невдала рибалка хлопця.
7. Побрехеньки Юрка про вдалі лови.
8. Діти побачили сім’ю дикої качки.
9. Юрко виловив всіх каченят. Розпачливий крик качки.
10. Намагання Юрка приручити каченят.
11. Тося вирішує випустити маленьких диких пташенят.
12. Незадоволення Юрка вчинком Тосі.
13. Від’їзд Юрка до міста.
<span>Реферат на тему: </span>
<span>Леся Українка </span>
<span> </span>
<span>Доля дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя. </span>
<span> У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ-ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною: </span>
<span>Хто вам сказав, що я слабка, </span>
<span>Що я корюся долі? </span>
<span>Хіба тремтить моя рука? </span>
<span>Чи пісня й думка кволі? </span>
<span>(«Хто вам сказав, що я слабка...») </span>
<span> Духовна міць фізично недужого тіла, властива Лесі Українці, наснажувала і її творчість. Потрібна була неабияка мужність, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рідного краю. «І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю...» Патріотичний мотив— один з найчастіших у поезії Лесі Українки. Її любов до України не можна навіть і порівнювати з тими зітханнями, які були такими популярними серед частини української інтелігенції. </span>
<span> За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над українським безталанням — це ще не велика послуга для краю. «Що сльози там, де навіть крові мало!..» У Лесиному розпорядженні було не так багато засобів для боротьби. Але в неї було пристрасне слово, у неї був величезний митецький хист. Її полум'яні віршовані рядки мимоволі западали в серця і будили: </span>
<span>Вставай, хто живий, Не бійся досвітньої мли, — </span>
<span>В кого думка повстала! Досвітній огонь запали, </span>
<span>Година для праці настала. коли ще зоря не заграла. </span>
<span>(«Досвітні огні») </span>
<span> Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь просвіти, вогонь своєї любові, жар свого невтомного слова було справою всього її життя. Звичайно, якщо ніхто не бачив поетесу розбитою і знесиленою, то це не означає, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Українка — жінка з вразливою тонкою душею. Були і в її долі прикрі падіння і болісні втрати. </span>
<span> Такою втратою стала для неї смерть коханого — Сергія Мержинського. Але навіть у хвилини найтяжчої душевної муки вона незбагненна у своїй внутрішній силі і величі. У ніч смерті коханої людини розпач поетеси, її нестерпні страждання, напівбожевільний стан несподівано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жінка за один подих пише глибоку драматичну поему «Одержима». Пізніше вона згадуватиме, що якби в ту страшну ніч не вилила свій біль у слові, то, мабуть, могла би збожеволіти. </span>
<span> Здавалося, Леся була розбита і спустошена цією втратою. Але гідна подиву залізна воля згодом знову дала їй сил, щоб підняти себе з руїни, звільнитися від депресії. Бо життєве кредо Лесі Українки — сміливо творити свій шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у відчай під її ударами: </span>
<span>Так! Я буду крізь сльози сміятись, </span>
<span>Серед лиха співати пісні. </span>
<span>Без надії таки сподіватись. </span>
<span>Буду жити — геть думи сумні! </span>
<span>(«Contra spem spera») </span>
<span> Є серед творів Лесі Українки невеличкий етюд про метелика, де розповідається, як маленьке створіння, що народилося у темнім льоху, вперше у своєму житті побачивши світло, вперто прагнуло наблизитися до нього і загинуло, влетівши у пломінь. Коли хтось із товариства, котре сиділо за столом і спостерігало змагання метелика зі світлом, зауважив: "Дурному дурна і смерть", — почувся голос: "А хіба розумніша була б його смерть, якби він навіки загинув у темнім льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!" </span>
