Я вважаю,що милосердя насправді-це не обов'язок,тому що воно повинно йти від душі,та не помилка,тому що без милосердя людина не може вважатися особою.Милосердя повинно бути чесним та щирим!Якщо насправді робити добрі справи з-під палки,то це буде справжнім оманом,а не милосердям...
Фантазер, мрійник,відповідальний до доручної справи, цілеспрямований, має любов і повагу до матері,любов до книги,уміння дружити,сонячна людина,має веселу вдачу
Отримання завдання хлопцями-зібрати колекцію комах
похід на річку
зустріч с Василем Трошем
Ночівля біля озера
виявленні сліді невідомої істоти на березі
імітація чудовиська Васильом
Подяка Сергія і Митька Василеві за чудові канікули та інтерес до зоології
У казематі написано тринадцять поезій[1]:
<span>
«Ой одна я, одна»,
«За байраком байрак»,
«Мені однаково, чи буду»,
«Не кидай матері! — казали»,
«Чого ти ходиш на могилу?»,
«Ой три шляхи широкії»,
«Н. Костомарову»,
<span>«Садок
вишневий коло хати»,</span>
«Не спалося, — а ніч, як море»,
«Рано-вранці новобранці»,
«Неволі тяжко, хоча й волі»,
«Чи ми ще зійдемося знову?»,
«Косар».</span>
Первісний варіант цих творів — в окремому автографі (зберігається в інституті
літератури імені Тараса Шевченка АН України). Весь цикл Шевченко переписав до
«Малої книжки» (захалявної книжечки 1847) в Орській фортеці, додавши як заспів
новостворений вірш «Згадайте, братія моя». До «Більшої книжки» поет вніс цикл у
Москві 18 березня 1858, надавши йому назви й присвяти «В казематі. Моїм
соузникам посвящаю». Вірш «Не спалося, — а ніч, як море» до «Більшої книжки» не
переписано.