З давніх давен люди, які відрізнялися чимось від інших, завжди вважалися диваками. Навіть вчені, які здавалося б, несли в маси істину - теж вважалися якимись "схибнутими", бо їхни погляди відрізнялися від канонів більшості. Але чи легко бути диваком?
Я вважаю, що досить нелегко. І справа не лише в засудженні тебе соціумом, а в власному внутрішньому світі, який не такий, як у більшості людей. А добре це чи ні? Це вже вирішувати кожному особисто.
<span>Як на мене, то альтернативний світогляд - це подарунок людині, можливість бути не таким як всі. Проте, досить нелегко утверджувати свої погляди, якщо вони розбиваються об хвилі "народної маси". Саме тому, дивакам завжди було і буде житися не так вже і легко. Але важливо розуміти, шо не такий як всі - це не вада, а, напевно, дар. </span>
Зміст - це сукупність елементів, процесів, зв'язків, які становлять даний предмет чи явище.
<span>Рідний є для нас земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають батьків. Це скарбу, подаровані Богом. Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину й шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна має потребу в їхній любові, праці, відданості. Любов до батьківщини називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, що дає людині можливість витримати складні випробування, перетерпіти лихоліття, зробити подвиг в ім'я свого народу</span>«Чому, сказати, і сам не знаю, Стежка в рідному краї:Наша земля - Україна. Любити її - це значить кожним своїм учинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, - треба патріотом бутиДля когось - це вулиця, де пройшло дитинство, для когось - великий двір, де по вечорах звучала гітара й мелодійний голос співав про першу любов, для когось - це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, із чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в куті над образамиМій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки - горді й вільнолюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кров'ю своїм, своїм життям захистили його, передали нам у спадщину як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова - співучий, неповторний і чарівнийТакими задушевними рядками виразив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке сыновнее почуття любові до своєї землі, що зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову:Та стежка в рідному краї, дна у воріт» Живе в серце стільки років Небо єдиної у світі батьківщиниУ кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля - наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості й перші сльози, перші перемоги й поразки:<span>Некрасов До теми рідної землі так чи інакше зверталися багато поетів, але кожний по-своєму розумів знайому для всіх нас Росію. Не є...</span>
Черговий учень виразно прочитав текс і не зрозумівши нову ознаку, поставив запитання вчителю.
вірність у коханні, сумлінність; працьовитість і чесність; щирість і великодушність; чуйність і м’якохарактерність; нерішучість і слабовільність; доброта і співчутливість; природна освіченість; здатність до самопожертви. Петро, коханий Наталки, зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Через бідність Петрові доводиться постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Але Петро перебуваючи в Харкові, хоча і беріг кожну копійку, але відвідував театр, давав правильну оцінку театральним виставам, що свідчть про його освіченість. Для нього театр — «таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться». В культурному відношенні Петро стоїть вище виборного і возного, на думку яких, театр існує тільки для того, щоб «гроші видурювати». Але як на бурлаку-заробітчанина, Петро надто чутливий, м’яко- хараткерний, нерішучий, слабовільний. Разом з тим у п’єсі ці риси характеру Петра мають і соціальну та психологічну вмотивованість: вони є результатом залежного, підневільного становища сироти-бурлаки. Петро не здатний до впертої боротьби за своє щастя. Нерішучий і навіть пасивний, він не наважується йти проти «узаконеного порядку», проти станових умовностей, не насмілюється виступити проти старших (Терпилихи) і владних (возного і виборного). Діями Петра керує також співчуття до Терпилихи, розуміння її прагнень за всяку ціну вибитися зі злиднів. І це примушує його відмовитися від особистого щастя в ім’я благополуччя інших, дорогих йому людей — Наталки і Терпилихи. Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе». Благородство душі цього парубка безкінечне, і врешті навіть Наталчина мати розуміє, що кращого чоловіка для дочки не варто й бажати.