Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
Любов — це дивовижне почуття. Ми народжуємося, і в нас вже виникає потреба когось любити. Спочатку ми любимо маму, тата, брата, сестру, тварин, друзів, вчителів, любимо природу, любимо своє місто, свою країну.
Розмовляти про любов можна довго, адже це дуже важлива тема. У житті кожної людини вона була, є або ще буде. Любов — це пісня, що ллється з глибин самої душі. Подивіться на закохану людину. Вона відрізняється від інших поглядом та блиском в очах. Любов здатна на різні вчинки, іноді навіть несподівані. Адже коли ми віддаємо любов, ми отримуємо дещо більше.
Любов здатна перемогти війни, хвороби. Може відрадити від безглуздих вчинків, може надихнути на подвиг, дає поштовх до творчості, самовдосконалення, духовного розвитку. Взаємна любов робить людину щасливою і є міцним підґрунтям для створення гармонійної сім’ї. І навпаки — нерозділене кохання ранить у саме серце, часом доводячи до трагедії. Цій темі присвячено багато віршів та творів художньої літератури.
В кожного з нас є люди, яких ми любимо все життя — наші рідні та близькі. Ця любов є беззастережною та найщирішою. Як часто ми говоримо їм три простих слова: «Я тебе люблю»? Ми безупинно кудись біжимо, постійно поспішаємо. Часом забуваємо про своїх рідних, про тих дорогих нам людей, які все життя люблять нас такими, якими ми є, не ставлячи ніяких умов.
Як часто ми говоримо своїй мамі про любов до неї? Людське життя коротке, тож не варто відкладати цю просту, але насправді важливу справу на потім. Що може бути важливіше?! Зроби це прямо зараз. Підійди, обійми своїх батьків і скажи, як міцно ти їх любиш. Доводь свою любов не лише словами, але й справами.
Ответ:
« мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». •« не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю»
Сюжетні лінії «Дорогою ціною» — відтворення історичної епохи в оповіданні; — боротьба героїв за волю і власне щастя; — щире почуття кохання між Остапом і Соломією. М. Коцюбинський на основі глибокого вивчення життя кріпаків початку ХХ ст. за допомогою творчої уяви написав захоплююче оповідання «Дорогою ціною». Усі події та герої правдиві, типові. Типовість у цьому творі виявляється в реалістичному змалюванні життєвих фактів і характерів кріпаків першої половини ХІХ ст., які письменник подав узагальнено. Втілені вони в індивідуальних людських долях Соломії і Остапа — привабливих героїв, які діють у конкретних історичних обставинах. Оповідання «Дорогою ціною» М. Коцюбинського захоплює напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою його героїв. А ще — вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечі від панів. Своїм твором письменник прославив бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, за словами автора, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не запліснявіло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась із покоління в покоління, опоетизовувалась у народних піснях, закликала до втечі від панів у ті місця, «де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — полягти кістками на вічний спочинок».
