1.Зоологія і комахи.
2. "Відпустіть нас до бабусі"
3. Мандрівка у поїзді.
4. Знайомство із майбутнім майстром спорту.
5. Знайомство з бабусею.
6. Фа-Дієз.
7. Знайомство з дідом Трохимом.
8. Друга зустріч з велосипедистом.
9. Змії люблять сіно.
10. Незвичайне озеро.
11.Дивна і здоровенна тварина в Шотландії.
12. Вартування по черзі.
13. Книжки із зоології.
14. Щоденне обговорення.
15.Митькозавр.
16.Операція "Курка" та її провал.
17. Мрія про фото химери.
18. Вихід потвори з озера.
19. Хлопці викрили майбутнього майстра спорту.
20. Подяка Василю.
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…
Я не понял дай вопрос по точнее
<u />
Письменники , поети , художники малюють осінь первісну , коли все навколо одягається в пишні вбрання. Вони називають цей час по -різному. Найчастіше цю чудову пору називають золотою осінню . Але є й інший час – пізня осінь . Дерева вже облетіли . Птахи відлетіли на південь.<span> Трава на луках і полях пожовтіла і пожухла . Все частіше зривається холодний дощ . Вночі заморозки . Така осінь не викликає захоплення розчулення своєю красою. Та й що може бути гарного в холодний дощовий день , коли навколо сиро , дме льодовий вітер , що пахне снігом. Але і в осені є своя принадність. Як приємно вранці , вийшовши з будинку , вдихнути морозного повітря . Морозець ще легкий. Він бадьорить , наповнює тіло легкістю. А подивіться на дерева навколо . Вони перетворилися на кришталеві статуї. Дощова волога застигла на гілках , і дерева виблискують кришталевими гранями в променях вранішнього сонця. Пізньої осені закінчені всі справи в садах і городах . Можна спокійно вдаватися до неробства довгими вечорами : читати книги , слухати улюблену музику. Словом , займатися улюбленою справою, не переживаючи , що ще прибраний новий урожай , що не заготовлені про запас дрова. </span>
Я прочитав поезію В. Симоненка " Лебеді Материнства" Вона мені дуже сподобалася.
В ній розповідається про те як мати розповідає колискову синові. Вона спочатку говорить йому про лебедів, потім вона захищає його від "досади" промовляючи " Ой біжи,біжи, досадо, не вертай до хати". Але після цього, вона повертає його в реальний світ " Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу". Вона говорить сину, що не можна зраджувати батьківщину і матір. Також мати говорить " "І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть"
Ця поезія нагадує мені колискову, тому що мати розповідає синові ніжним голосом про чарівних лебедів і про реальний світ.