Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
Українці – це народ Шевченка! Майже в кожній хаті під вишитим рушником висів портрет Кобзаря. На нас дивилися очі нашого духовного батька, творця сучасної української літератури. Люди шанували його, як геніального поета. Він допомагав їм усвідомлювати себе, як народ. Нас просто не існувало б без Шевченка, бо у ньому вся наша історія і всі наші мрії.
У своїх віршах Тарас Шевченко присвячувати народові найщиріші й найтепліші почуття. Втілював в них свою душу та любов до Батьківщини. Для нього слово "Україна" було священним. Він хотів бачити Україну вільною та щасливою. Все життя боровся за це.
Кожен вірш Шевченка – це біль за рідний невільничий край, рідних, друзів та товаришів. Саме тому, Шевченко став відроджувачем нашої нації. І така залишилася його роль в історії України.
Однак треба пам'ятати й цінувати його і як людину, яка все життя страждала із-за любові до Батьківщини. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини. Тому дійсно можна сказати, що нема України без її славетного Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка.
Жанр: поезія Тема: розповідь про духовно багату людину. Головна думка: "Людина нібито не літає...а крила має" Ідея: уславлення духовних поривань людини. Художні засоби. Епітети: "вічного поривання". Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?". Риторичні оклики: "А крила має!" Рефрен: А крила має. А крила має! Анафора: "То буде ...", "У кого...", "або з ..." Порівняння: "крила, не з пуху-пір'я,а з правди, чесноти і довір'я" Антитеза: "Землі немає, то буде небо". Заперечувальне порівняння: "Немає поля, то буде воля", "Немає пари, то будуть хмари".
Моє ставлення до Марусі Богуславки" Маруся Богуславка в моїй уяві постає гарною дівчиною з досить світлою душею.Та читаючи думу ,вчитуєчись в її змість постає питання чи справді вона була такою. А чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.
Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я “пана турецького”, свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків.
Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.
Тому, я до неї ставлюся з розумінням, адже вона простго немала іншого виходу і її дії повність відповідали її становищу в суспільстві