Словно маленькое солнышко распускается календула в садах, палисадниках, на клумбах. В народе говорят, что когда-то цветок был золотой монеткой, которая лежала в кармане у Солнца среди других монеток, но когда Солнце присело на пенек, одна монетка выскочила из кармана и упала на землю, а утром на этом месте вырос удивительный цветок, очень похожий на Солнце.<span>
Научное название календулы происходит от латинского слова calendae, обозначающего первый день каждого месяца. Можно предположить, что поводом для отождествления растения с началом нового цикла послужили его соцветия, которые во время цветения постоянно сменяют друг друга. Видовое название календулы – officinalis – связано с её лечебными свойствами (от лат. officina – «аптека»). Благодаря своеобразной форме плодов в народе календулу называют ноготками. В русском фольклоре сохранилось древнее сказание о происхождении этого названия. В нем повествуется о том, что водной бедной семье родился мальчик. Рос он больным и слабым, поэтому звали его не по имени, а просто Заморышем. Когда мальчик подрос, он познал секреты целебных растений и научился с помощью них лечить людей. Со всех окрестных деревень стали приходить к Заморышу больные. Однако нашёлся злой человек, который позавидовал славе лекаря и решил извести его. Как-то в праздничный день поднёс он Заморышу кубок вина с ядом. Тот выпил, а как почувствовал, что умирает, позвал людей и завещал закопать после смерти ноготок с его левой руки под окном отравителя. Выполнили его просьбу. Выросло на том месте лекарственное растение с золотыми цветками. В память о добром лекаре люди назвали этот цветок ноготками. Первые Христиане называли календулу «Золото Марии» и украшали ею статуи матери Спасителя. В древней Индии из календулы плели гирлянды и украшали ими статуи святых. Календулу называют иногда «невеста лета» из-за тенденции цветка поворачиваться за солнцем.
Календула символизирует постоянство в любви, поэтому ее часто использовали в букетах или в венках. В юго-восточной Европе есть поверье: чтобы добиться верности возлюбленного нужно выкопать землю из следа его ноги, насыпать ее в горшок и посеять в нее календулу. Цветки также использовали как средство против колдовства. Иногда знахари при лечении больных предлагали им просто смотреть на цветки календулы, считалось, что болезни при этом должны уйти сами собой.</span>
Можна скласти такий план до казки "Кривенька качечка":
1. Старі пішли по гриби.
2. Зустріч із качечкою.
3. Піклування про качечку.
4. Віддяка бабі та діду.
5. Дівчина-красуня.
6. Качині зграї.
7. Дівчина полишає стареньких.
Багато людей не розрізняють колядок і щедрівок. Але обрядові пісні тобто , колядки і щедрівки виконують лише в певний період – на різдвяно-новорічні свята. Колядки співають, починаючи з Різдва й до Водохрещ, з 7 по 19 січня. А щедрівки виконують лише протягом тижня – від Нового року й до Водохрещ.
Виникли ці обрядові пісні ще до прийняття християнства, і виконували їх лише парубки, котрі провідували селян і вшановували господарів та їхніх діток. У дохристиянські часи їх виконували лише весною, оскільки під цю пору відзначали Новий рік. Але навіть коли змінився порядок щодо нового року, колядки лишилися незмінними.
Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад,
зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і
сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по
льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову
експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато
мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє
життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого
безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його
мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним
мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна
химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка
так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї
травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не
бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і
наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще
за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво
посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.
Томущо у карпатських гуцулів є такий звичай - якщо людину проводжати з веселощами, то на тому світі вона ніколи не знатиме суму.