У п`єсі «Наталка Полтавка»<span> в сатиричному плані подано </span>образи возного й виборного<span>. Возний — дрібний урядовець, що «помазався паном», «юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!» З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні «Всякому городу нрав і права...» Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі: </span>
<span>Всякий, хто вище, той нижчого гне, — </span>
<span>Дужий безсильного давить і жме, </span>
<span>Бідний багатого певний слуга, </span>
<span>Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. </span>
<span>Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показує способи його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п'єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обґрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини. </span>
<span>Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху». </span>
Епітети:"синє море" "серце козацькеє" "шляхи биті "неньку старенькую" "молоду дівчину"
Немає навіть сенсу спорити, що краще - бути духовно багатим або мати матеріальне багатство, тобто багато грошей. Матеріальне багатство доволі легко втратити, а от духовне багатство залишиться з людиною назавжди. До того ж, одне іншому не заважає: можна бути багатим і духовно, і матеріально. А ті, хто вважають, що матеріальне багатство вище за духовне, самі скоріш за все є духовно бідними людьми.
Духовне багатство не продається і не купляється. Мудрість, моральна чистота, чесність та порядність, чуйність, людяність, широта душі - жодну з цих чеснот не можна купити за гроші. Не купити за гроші й повагу та любов оточуючих, які дістаються духовно багатій людині.
Духовно багаті люди - це зразок, на який треба рівнятися всім, якщо ми хочемо, щоб наше життя змінювалося на краще.
У меня єто есть но у нас тетради собрали так что смогу только ответить на етот вопрос в четверг 30 числа или 29 в среду \
Твір на тему "Мої враження від твору О.Гріна "Пурпурові вітрила та роздуми над ним ":
Нещодавно на уроці світової літератури ми прочитали чудовий твір під назвою "Пурпурові вітрила". Це захоплюючий твір О. Гріна, який змушує нас, читачів, повірити у любов та щастя. Головна героїня твору - дівчина Асоль, яка жила зі своїм батьком-моряком. Дівчина мала мрію про те, що колись за нею приїде принц на кораблі з пурпуровими вітрилами.
Але всі навколо думали, що вона просто божевільна та дурна.
Проте все сталось так, як мріяла дівчина - Асоль зустріла свого коханого Грея, який зумів протистояти пліткам про неї. Грей все ж приїхав за нею на кораблі з пурпуровими вітрилами. Мені здається, що цей твір підносить поняття мрії, змушує повірити, що все те, чого так сильно хочеться тобі або твоїм близьким - обов'язково здійсниться.
