Сучасний робін гуд , чи залишилися такі , всім відомо що робін був хорошою людиною відбираючи гроші у багатих і віддаючи їх біднимІ виявляється ще залишилися сучасні робін гудиУ німецькому місті Брауншвейг завівся таємничий чоловік , який залишає людям гроші , і до цих пір ніхто не знає хто це делает.С кінця минулого року вже було залишено багато конвертів з сумами , що доходять до 10 тисяч євро , а загальна сума пожертвувань цієї людини склала неймовірні 200 тисяч евро.Он вже допоміг хоспісу , жертві грабежу , різним благодійним організаціям , а також родині хлопчика -інваліда. Конверти з грошима залишалися в богослужбових книгах в церквах , під килимками і в поштових скриньках . Деякі кажуть , що це якийсь переможець лотереї , інші думають що цей хтось отримав величезний спадок . І хоча точно нічого не відомо , ця людина підноситься як сучасна реінкарнація Робін Гуда , правда поки невідомо , грабує чи він багатих або ж дає гроші зі своєї кармана.Пожертвованія супроводжуються вирізками з місцевої газети , в яких написано про те , кому йде це пожертва . Таким чином , цей Робін Гуд і дізнається про тих, хто потребує деньгах.Жітелі міста , звичайно , дуже раді , що серед них є такі люди , а от чиновники в податковому управлінні не дуже , адже вони не отримують з цих сум жодних податкових виплат .<span>Ось така історія сталася з сучасним Робіном Гудом</span>
— Ти ж знаєш, — мовив, нарешті, Юрко, — що риба боїться, коли багато людей.
— Так уже й багато туг, — буркнула вона.
— Це через тебе не ловиться, — таки допік він.
Проте вона не хотіла погодитися з тією несправедливістю:
— То ти такий умілець!..
— Через тебе усе!
— Ти, мабуть, черв'яка не тим боком стромляв на гачок, а на мене складаєш.
Поверталися од річки вдвох, хоч Юрко, йдучи з порожніми руками, хотів би повертатися сам, без свідків. Повітря посухішало, блакить між стовбурами зблякла. Тося назбирала зеленцю й хотіла вгостити Юрка, але той відмовився. Через кілька ж кроків не втримався — сам нарвав і почав ласувати.
— Колись ми з батьком піймали були сома, — збрехав Юрко, бо батько тоді ходив рибалити без нього і зловив тільки великою коропа, а не сома. — Півтора пуда заважив.
— Та ну?! — здивувалася Тося.
Юркові було приємне її захоплення, а тому він вигадував далі:
— А як тельбушили його, то всередині знайшли краснопірку на кілограм. І вона ще була жива!
Насправді ж ту краснопірку батько зловив іншим разом, і також без Юрка. Але здогадатись про все це Тося не могла, вона тільки вигукнула зачудовано:
— Ти бач?
Хлоп'яча уява й далі вела:
— Якось до нас у місто приїхав пересувний зоопарк. Там були леви, жирафи, макаки, вовки, лисиці, а також крокодили. Одного разу маленький крокодил десь пропав... То я його в озері на вудку через день зловив!
Але спостерігали, що вона не поспішає захоплюватись, а тільки недовірливо так дивиться, взявся глузувати з неї:
— Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...
— Тс-с-с, — зашепотіла раптом Тося, не слухаючи його й приклавши палець до вуст. —
— Що ти з ними робитимеш? — запитала Тося.
— Це ж дикі!
— Випусти, — сказала Тося, — бо вони повмирають без води.
— І що ти тямиш? — напустився на неї Юрко. — Я їх доглядатиму й приручу.
— Вони бояться нас. Коли ми підемо, то вони й наїдяться, й нап'ються.
— Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!..
— Ану йди сюди! — закричав Юрко. Проте вона не йшла.
— Ти де каченята поділа?
— Тась-тась-тась, — кликала, з надією озираючи зарості лепехи й рогози.
— Поклич її, — сказала мати Юркові,
— А-а, — махнув той рукою й одвернувся, скривившись.
— Поклич, попрощаєшся.
Аж серце радіє, що Вкраїна міцніє.
Аби живі, а що голі — то нічого: колись і наша візьме.
Або волю здобути, або дома не бувати.
А йому щодня неділя.
Аби день переднювати та ніч переночувати.
Аби цвіт, а ягідки будуть.
Аж до діброви чути ваші розмови.
Або розумне казати, або зовсім мовчати.
Аби день до вечора.
Аби голова на в’язах, а розум дарма.
Або грай, або гроші вертай.
Або пан, або пропав.
А вдарило б на тебе з ясного сонця.
Аби шия — ярмо буде.
Аби руки і охота, буде зроблена робота.
Аби розум — щастя буде.
Або рибку їсти, або на дно сісти.
Або зі щитом, або на щиті.
Або зиск, або втрата.
Ані з плечей, ані з очей.
Багато снігу — багато хліба.
Бджоли раді цвіту, а люди — літу.
Бджола мала, а й та працює.
Без охоти нема роботи.
Білі руки роботи бояться.
Без роботи день роком стає.
Без вітру і трава не шелестить.
Боїться, як торішнього снігу.
Буде утіха, як з дірявого міха.
Бережи, як ока в лобі.
Бачить так, як та сова вночі.
Багато, хоч греблю гати.
Буває, що й черенок блищить.
Батога з піску не сплетеш.
Батогом обуха не переб’єш.
Бачить глаз, а зуб не дістане й раз.
Бовть, мов козел у воду.
Борода по коліна, а розуму , як у дитини.
Були б пиріжки — будуть і дружки.
Баба знехочу ціле порося з’їла.
Без вогню пече.
Брехнею світ перейдеш, а назад не вернешся.
Брехень багато, а правда одна.
Брехун на всі заставки.
Брехали твого батька сини та й ти з ними.
Брехливу собаку далеко чути.
Брехливий чоловік — як вугілля: хоч не спалить, то очорнить.
Брехнею хліба не їсти.
Будеш трудитися — будеш кормитися.
Без діла слабіє сила.
Без розуму ні сокирою рубати, ні личака в’язати.
Без вірного друга великая туга.
Біля сухого дерева й сире горить.
Біль без язика, але каже, де болить.
Був кінь, та з’їздився.
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Боятися смерті — на світі не жить.
Біда вівцям, де вовк пастушить.
Бояться пса не того, що гавка, а того, що лащиться.
Без мила голить.
Бездонної бочки не наллєш.
Бесіди багато, а розуму мало.
Борода не робить чоловіка мудрим.
Без трудів не їстимеш пирогів.
Без діла сидіти, то можна одубіти.
Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче.
Боязливому по вуха, сміливому — по коліна.
Було б здоров’я — все інше наживем.
Бережи одяг, доки новий, а здоров’я — доки молодий.
Багато няньок — дитина без ока.
Було, та загуло.
Були у кози роги, та стерлися.
Беруть завидки на чужі пожитки.
Багато диму — мало тепла.
Багато галасу даремно.
Без Гриця й вода не освятиться.
Більше вір своїм очам, ніж чужим речам.
Береться за діло, як п’яний за тин.
В сраці був, гімно видів.
Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться.
Вмій пожартувати, знай, коли і перестати.
Видно, хоч голки збирай.
Від добра добра не шукають.
Все минеться, одна правда останеться.
Вже й пережував, а він і ковтнуть не хоче.
Восени і курчатам корми будуть.
Восени і горобець багатий.
Він і комара не скривдить.
Вірний друг — то найбільший скарб.
Він укусить і меду дасть.
Всякий молодець на світ образець.
Все любить міру.
Від своєї тіні не втечеш.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Він дуже розумний: решетом у воді зірки ловить.
Ворона й за море літала, та дурна верталась.
В очах мигтить, а в голові свистить.
Вітер свище в голові.
Високий — як дуб, а дурний — як пень.
Високий до неба, а дурний, як треба.
Великий дуб, та порохнею напханий.
Воскова вдача: аби до тепла, так і тане.
Вали кулем — потім розберём.
Віл коня шукає, а кінь його виглядає.
В очереті шукає сучка.
В криницю воду лить — тільки людей смішить.
В лісі був, а дров не бачив.
Виміняв шило на швайку.
В невмілого руки не болять.
Вона співає, як муха в глечику.
Ви по-вашому, а ми по-нашому, а вони по-своєму.
В гості збирайся, а вдома пообідать не забудь.
В чужому глазу бачить зразу, а в своїм — ні разу.
Всіх би перегнав, та бігти боюсь.
Ви утрьох, та злякались вовка, а ми усеми, та тікали від сови.
Вже не в одній чарці денце бачив.
Воду п’ють, а голова з похмілля болить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
Від ледачого чую, то й не дивую.
В гарячці лежить, а без пам’яті хліб їсть.
В роботі «ох», а їсть за трьох.
Вдача собача: не брехне — то й не дихне.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Від людського поговору не запнешся пеленою.
Великої треба хустки, щоб зав’язати людям усти.
Він набалакає, що й на вербі груші ростуть.
Високо літав, а низько сів.
Величається, як заєць хвостом.
Вертиться, як сорока на тину.
В чуже просо не пхай носа.
Вчепився, як рак.
Ворона маленька, та рот великий.
Він такий, що з вареної крашанки курча висидить.
Він по крашанках пройде і ні одної не роздавить.
Вовка як не годуй, а він усе в ліс дивиться.
Вовк лисиці не рідня, та повадка одна.
В очі любить, а за очі гудить.
В лиху годину узнаєш вірну людину.
В сльозах ніхто не бачить, а як пісні співають — так чують.
Від малих дітей болить голова, а від великих — серце.
Великі діти — великі й турботи.
Всякій матері свої діти милі.
Від огня, води і злої жони — Боже борони.
Вона за ним сохне, а він і не охне.
Волос сивіє, а голова шаліє.
<span />