Илюстрацию, это нарисовать, как мы нарисуем?
– Одарка — його жінка, вона забражена, як рішуча, цілеспрямована, трохи сварлива жінка.
– Уляна — їх донька, характер рішучий, може усе сказати у лице.
– Олексій — кріпак, коваль, він показаний драматургом як ідеальний образ парубка: працьовитий, вірний, глибоко моральний.
– Павло Кандзюба — обиватель з-під Харкова, батько Стецька, дуже багатий. Характер майже як у сина.
– Стецько — його син, вінзображений, як справжній нахабний дурник, якому начхати на інших.
– Осип Скорик — відставний солдат, веселий, трохи самотній, дядько Олексія.
Чимало дум склав народ про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в 16—17 століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Перед ними, як зірка, світився яскравий образ далекої вітчизни.
Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка» . «Дівка-бранка Маруся, попівна Богус-лавка» приходить до темниці, в якій уже тридцять літ сидять козаки, і звільняє їх. Невільники повертаються додому «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий» .
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако. мства нещасного!
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.
<span>Висновок: Маруся Богуславка - справжня патріотка українського народу, героїня яка є прикладом для наслідування.</span>
На мою думку що в деякий ситуація з треба тому,що хтось наприклад зробив добро він так думав що добро а зробив тільки гірше тому можна відповісти жорстокістю але не вбивати тґ
Ле́ся Украи́нка (укр. Леся Українка; настоящее имя Лари́са Петро́вна Ко́сач-Кви́тка, укр. Лариса Петрівна Косач-Квітка; 13 (25) февраля 1871, Новоград-Волынский — 19 июля (1 августа) 1913, Сурами, Тифлисская губерния) — украинская поэтесса, писательница, переводчица. Известна благодаря своим сборникам стихов «На крыльях песен» (1893), «Думы и мечты» (1899), «Отзывы» (1902), поэм «Старая сказка» (1893), «Одно слово» (1903), драм «Боярыня» (1913), «Кассандра» (1903—1907), «В катакомбах» (1905), «Лесная песня» (1911) и другие.
