<span>Начали свою жизнь Чипка и Григорий одинаково: оба из бедной семьи, где уже очень давно не видели благосостояния. Оба одного возраста, но Григорий – сирота. Вместе шутят, вместе грустят, вместе скот пасут, вместе едят «сухари – черные, как земля» . Но настало время, когда необходимо было каждому из них выбирать свой путь. Пишет Афанасий Мирный: «Григорий – не промах» . Понял, что «довольно за овцами гоняться – так как небольшая из них польза…» . Пошел на заработки, проходя мимо магазинов, разевал рот, глядя на богатство. Зашевелилась у Григория зависть в сердце отравляющей змеей: «Ах, как люди живут! » Уже тогда зарождаются скупость, плутовство, которые сделают со временем из этого человека индивидуалиста-собственника. Но умел работать Григорий, умел и любил: «работает, как хозяин, всегда веселый, спокойный» . И здесь они одинаковые с Чипкой – оба хозяйничают, оба трудолюбивые. Тем не менее, не одинаковая в них цель в жизни. У Григория цель – жениться на богачке, чтобы «к своему добру добавить еще и жены, чтобы вышло одно, и большое» , а у Чипки цель найти правду, верно служить общине. С того времени расходятся их пути: правдоискатель Чипка не соглашается с психологией «вола» , который всегда делает то, что скажет хозяин, и понемногу, не найдя ответа на свои вопросы, скатывается на скользкий путь. А Григорий тихо и мирно живет в своем «теплом и ясном, тихом и счастливом доме» , растит детишек, не «сует» носа куда не надо, так как «своя рубашка ближе к телу» . Да и Чипке советует: «А нет правды, то живи так, как и все живут» . Вот здесь лучше всего и показывается мелкособственническая психология Григория. Даже его жена Христя загрустила после Чипкиной исповеди, после его горячих слов о неправде, которая сейчас властвует на земле, но только не Григорий. Говорил Чипка: «А если бы была правда, то этого бы не было. . Я бы никогда не стал таким, каким вы меня видите…» . И ничего не говорил этот «хозяин» , хотя и ощущал в глубине души, какую правду говорит Чипка. Сделался Григорий оборотнем, сидел тихо, никого не трогал, чтобы и его никто не тревожил. Не такая судьба судилась Чипке: не мог молчать этот гордый, непокорный человек, но пошел не тем путем и со временем стал убийцей. Много жестокой ненависти в его словах: «А все люди, все люди. Они у меня и отца отняли, людоеды. Они меня еще сызмала ненавидели» . Гнев свой топит в рюмке; там, в кабаке и находит Чипка себе «друзей» : Лушню, Мотню и Крысу. Начинается «красивая» жизнь. Чипка бесчинствует, пьянствует. Так начинается моральная деградация личности. . </span>
Сюжет «Тополя» Край дороги росла висока тополя. Розповідь автора про трагічне кохання, пов’язане з цим деревом. Молода дівчина закохується у козака, але той поїхав на війну де й загинув. Дівчина все ще сподівається, що він повернеться, натомість її матір підшукала для неї хорошу партію — старого багатія. Дівчина не хоче йти заміж і матір вирішує віддати її силоміць за старого. Остання надія дівчина — це стара ворожка до якої вона звертається за допомогою. Та говорить, що передбачила її прихід і дає дівчині чаклунське зілля, випивши яке на світанку, ще «до півнів» можна повернути коханого «з чужини», але якщо він не повернеться після другого ковтка треба випити в третє… Що має трапитись після третього ковтка стара порадила не питати. Дівчина після не довгих вагань робить все, як їй наказала зробити ворожка, її козаченько так і не повернувся, а вона перетворилась в тополю.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/topolya-shevchenko-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
<span><span>1) Хто такий був Планетник? (...)
2) За якою квіткою доглядав планетник? ( нарцис)
3) Як ще називали планетника? (чередник)
4)Кому хотів помститися Чередник? ( хмарі)
5) Хто такий Дід Капуш? (це дід чарівник , який поміг планетнику)
6)Яка бабуся розповідала про Планетника ? ( Олена Булига)
7)Який дар мав чередник? ( розумів природу)
8) Чи за планетнику заздрили люди? ( так)
9) Які рослини згадуються у творі? ( вишня, бур ян,сосна, жито, просо, бузина, яблуня, слива...)
10) що осоціюється з словом " Прощанська" ? ( стежка)
11)Чим закінчується твір ? (...)
12) чого навчає ця повість?(...)</span></span>
Відповідь:
Українська література багата своїми письменниками. Наприклад: Іван Франко, Леся Українка, Тарас Шевченко. Українські автори у своїх творах яскраво зображували національну ідентичність народу. У більшості їхніх творів описано боротьбу українців за власну свободу та волю України. Героїзм, любов до своєї землі - характерні риси дійових осіб, описаних українськими авторами. Особливою любов'ю пронизані сторінки, де зображено красу рідної природи. Різнобарв'я цих описів завдячує багатству ти різноманіттю українських пейзажів: безкраї степи, гаї та ліси, річки та озера, моря - це все наша Україна.
Діти своєї землі з любов'ю творять для неї та про неї.
Пояснення:
Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Дехто мріє про пригоди й подорожі, хтось хоче мати вірних друзів, мрія деяких — бути відомим спортсменом, співаком або стилістом, деякі мріють про красиве вбрання, сучасну техніку, модні розваги. Історія Павлуся з оповідання О. Стороженка "Скарб" показує, що неробство й сите життя — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в усьому Павлусеві, але його щастя я б, наприклад, не захотів...
У батьків Павлуся всього обуло доволі, свого сина вони шанували й пестили, виконували все, що той забажає, не давали й порошинці впасти. Ось Павлусь уже парубок: гладкий, опецькуватий, з білими й ніжними руками, які ніколи не знали роботи. Якось уночі Павлусь захотів меду. Мати побігла по селу шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало її, а невдовзі помер і батько. А Павлусеві все одно добре: за ним стали доглядати наймит і наймичка. Щастя, як горох, так і сипалося на парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою. Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на вечорниці йти. Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили запросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не "хотів і сказав, що як Бог дасть, то й у вікно вкине. Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий хорт. Вирішили жартома вкинути його Павлові у вікно. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як просипляться дукати! Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павлусь сказав, що це йому Бог у вікно вкинув, як він і казав. І після цього щастя не залишало Павлуся: знайшлася хороша дівчина, одружилися вони, народилися у них гарні діточки.Дивним видається уявлення про щастя селян з казки Олекси Стороженка з глибокою назвою "Скарб": односельці вважали Павлуся щасливим і заздрили йому. А чи багато хто із них хотів би бути на його місці? Не впевнений. Чи можна вважати щасливим того, чиє життя залежить від випадку, а сама людина при цьому нічим не цікавиться, не докладає фізичних та душевних зусиль для свого щастя, пливе течією, як осінній листок? В уяві постає такий собі дурник із народної казки, що лежить на печі й наказує щуці виконувати свої безглузді забаганки. Жага до легкого щастя вбиває в нас бажання самовдосконалюватися, розвиватися, робить тупими споживачами. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? По-моєму, той тільки й щасливий, хто іншим не заздрить, хто робить добрі справи та наполегливо працює над здійсненням своїх мрій.