Напиши про Тараса Шевченка вного дуже цікава біогрофія і творчість.....
Як подобатися людям? Це справді вічне питання, на яке немає точної відповіді до цього часу. Адже всім вгодити неможливо і не потрібно навіть старатися всім догодити, просто для того, щоб тебе любили. Проте є такі люди до яких всі відносяться добре, в них немає ворогів, їм завжди легко знайти мову з іншими.Але чому? Що їх об’єднує? Насамперед те, що вони завжди щирі з іншими, не навішують на тебе своїх проблем, завжди тактовні, ввічливі, спокійні та завжди щасливі та усміхнені… Цей перелік можна продовжувати ще довго, але я краще дам кілька порад, які дають змогу подобатися людям і бути привітно прийнятим у будь-якому товаристві.<span>1. Щиро цікався іншими людьми. Альфред Адлер, знаменитий віденський психолог, написав книжку “Що повинно означати для вас життя” в якій говорить: “Індивідуум, який не виявляє цікавості до своїх побратимів – людей, переживає найбільші труднощі в житті і заподіює найбільшу несправедливість іншим. ” Це гірка правда, проте в нашому суспільстві найбільше таких особистостей.</span>В Нью-Йоркській телефонній компанії було проведено детальне вивчення телефонних розмов. Вона визначила, яке слово найчастіше використовують при спілкуванні. Ним виявилося слово “Я”. Зокрема в 500 розмовах його використали 3990 раз. Дивно, правда? Тому, якщо ти хочеш мати друзів, роби що-небудь, що вимагає від тебе часу, енергії, безкорисливих почуттів та уважності до інших. Цікався іншими, не будь егоїстом, просто по люби ближніх і тобі будуть відповідати тим самим.<span>2. Усміхайся. Вчинки красномовніші за слова, а усмішка говорить: “Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити.” Просто зустрічай людей з радістю, якщо хочеш, щоб вони раділи зустрічі з тобою. Ти не хочеш усміхатися?</span>Тоді просто змусь себе це зробити і побачиш, результат перевершить очікування. А ще, прочитай пораду Ельберта Хаббарда: ” Кожного разу, коли ви виходите з будинку, наберіть бадьорого вигляду, високо підніміть голову, ніби вона увінчана короною, дихайте повними грудьми, “пийте сонячне світло”, вітайте усмішкою ваших друзів і вкладайте душу в кожне рукостискання.”<span>3. Якнайчастіше звертайся до людини за ім’ям. Є проста істина: для людини звук її імені є найсолодшим і найважливішим звуком людської мови. Більше того, люди так пишаються своїми іменам, що прагнуть їх увічнити будь-якою ціною.</span>Наприклад, двісті років тому багатії платили гроші для того, щоб письменники їм присвячували свої твори. Зараз це вже вийшло з моди, але можу сказати з упевненістю, для твоїх нових знайомих буде дуже приємно, коли ти їх називатимеш по імені.<span>4 .Будь хорошим слухачем, заохочуй розповідати про себе.Джек Вудфорд в одному зі своїх творів писав: “Рідко які людські істоти можуть встояти перед лестощами захопленої уваги”. Тому постарайся бути уважним слухачем, цікався іншою людиною і вона відповість тобі тим самим. Щоб бути цікавим, треба бути зацікавленим. Запам’ятай це і успіх у спілкуванні тобі гарантований.</span><span><span>5 .Веди розмову в колі інтересів твого співрозмовника. </span>Ти напевно й сам нерідко помічав, що найбільш приємно розмовляти з людиною, яка розділяє твої інтереси. Дуже легко спілкуватися з особистістю, з якою ти маєш багато спільного. Тому знайди тему цікаву і для твого співрозмовника і для тебе, я впевнена, тобі буде легко це зробити.</span><span><span>6. Намагайся говорити щирі компліменти. </span>Майже кожний вважає себе значною людиною і притому дуже значною. Тому найпевніший шлях до серця людини – це дати їй у тонкій формі зрозуміти, що ти визнаєш її значущість у її маленькому світі, і визнаєш це щиро.</span><span>Отже, тепер ти знаєш, як сподобатися людям і подарувати їм хоч трошки щасливих моментів спілкування з тобою. Використовуй ці правила і, я сподіваюсь, вони тобі допоможуть.) Успіхів!</span>
Тугар Вовк не тільки привласнив громадські ліси, що зроду годували тухольців, а й вирішив накласти мито на проїжджих, аби збагачуватись за рахунок простих людей. Тугар Вовк, за його власними словами, «плює на хлопський суд», але все ж не може опиратись рішенням, шо ухвалюють люди. За його вчинки йому присуджено покинути Тухольщину, і він змушений скоритися присудові.
Старого Івана здавна називали в селі Переломаним. Причиною того був горб, через який бідолаха завжди ходив зігнутий дугою. А винуватцем його каліцтва був також «горб» — шмат землі на горі. Цей поганенький грунт лишили синові вбогі батьки, яких він уже не застав живими, повернувшись із війська. І на такому «роздоллі» почав Іван хазяйнувати. За зібрані у війську гроші він докупив ще трохи поля, але там, на кращій ділянці, поралася жінка та сини, а горезвісний горб все життя доводив до пуття сам ґазда. Праця на цьому наділі була невимовно тяжка і щоразу вичавлювала з господаря всі поти. Одного дня, коли Іван тягнув борону на цей шмат землі, його, змученого та спітнілого, «вітер підвіяв», і він застудив поперек. З того часу його і зігнуло дугою.
Усе життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг «снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили виступали». І хоч пісний ґрунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, проте багаторічна праця на землі міцно поріднила Івана зі згорбленим полем: «Тільки го виджу, та й виджу, тай умирати буду, тай буду го видіти. Все забуду, а його не забуду».
Одного разу бідний ґазда виволік на свій горб камінного хреста, щоб колись він став пам’ятником на могилі йому та жінці. Ні за чим не шкодує Іван тепер, прощаючись з односельцями, прощаючись із краєм, у якому звікував життя, як за тим горбом та за тим хрестом. Він благав краян мати собі той хрест за пам’ятку по їхній родині і, плачучи, просив не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, хоча увібрав в себе не тільки біди, але й маленькі радощі Іванового життя. Ґазда любив свій камінний хрест, він ототожнився для Івана з тим тяжким хрестом, який несе селянин усе життя, — хрест виснажливої праці. Ґазда любив і своє нещедре поле, і свій горб, на якому, знесилившись, нерідко кляв життя.
Та разом з тим камінний хрест був і великим благом, бо одна лише згадка про нього свого часу врятувала Івана від самогубства. Уже йшов він, доведений до відчаю, з мотузкою до старої груші, та в останню мить пригадався йому залишений у полі хрест. І старий ґазда, покинувши лихі думки, стрімголов побіг на горб. Посидів коло хреста, помолився — та й наче полегшало.
Тож вирушали Дідухи в незнайомі краї, залишаючи в минулому тяжку селянську працю на Батьківщині та свій хрест. Наче дивлячись їм услід, чорнів він на горбі: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє…» Тінь від того хреста, мабуть, назавжди впаде на їхній шлях — і буде їм спогадом про безталанний і суворий, проте все ж рідний серцю край…
