Коли ми вітаємо один одного з днем народження та з будь-яким іншим святом чи визначною подією, ми кожен раз зичимо щастя. Але мало хто з нас замислювався, що ж таке насправді людське щастя? Суха граматика пояснює, що щастя – це абстрактна назва, що позначає щось нематеріальне, щось таке, чого не побачиш очима и не відчуєш на дотик. Але чому воно тоді таке важливе у житті кожної людини, чому ми весь час живемо в очікуванні цього щастя і хочемо понад усе, щоб воно і нас пригорнуло своїм доброзичливим крилом. Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім? На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону. Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам. А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера. Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими. Отже, людське щастя багатобарвне та майже безмежне. І тоді, коли людина прагне зупинити течію часу, коли вона не хоче нічого змінювати у своєму житті, не порушувати гармонію, що склалася – от тоді можна вважати, що вона дійсно щаслива. А як до мене, то необхідними умовами мого щастя перш за все повинні бути здоров’я моєї родини, щастя близьких, мир на землі та спокійне життя у достатку та згоді.
Поема Лесi Украïнки "Давня казка" побудована на суперечностях мiж двома героями Поетом i лицарем Бертольдом тобто мiж силою мистецтва слова та силою влади й примусу, мiж силою духу та <span>орiєнтацiєю на матерiальне. </span> Створенi авторкою образи є нiби уособленням двох протилежних точок зору на свiт, на мiсце людини в свiтi. Героï поеми мають рiзнi цiнностi, вболiвають за рiзнi подiï. Читач одразу бачить, що вiдмiнностi мiж вдачами цих персонажiв принциповi. Вже в першiй частинi твору Поет говорить про своє життя: вiн почуває себе вiльним i багатим. Його думи несуть його, куди вiн захоче, за допомогою своєï творчоï уяви, особливого свiтосприйняття вiн, здається, може осягнути весь свiт, тож весь свiт належить Поетовi. Поет не вiдчуває себе самотнiм чи нещасним: його завжди оточує молодь яка дослухається його слiв, подумки вiн завжди з людьми, з народом, з природою. Бертольдовi важко це зрозумiти. Авторка так характеризує свого персонажа, лицаря Бертольда: Був вiн гордий та завзятий, Але ж тiльки на упертiсть Та на гордощi багатий. У життi ж Бертольд має зовсiм iншi цiлi, вiн приземлений та практичний. I здавалося б, нiчого немає поганого в практичностi, але така тонка межа мiж життєвою практичнiстю та приземленiстю, бездуховнiстю. Лицаревi важко оцiнити щось, що не можна побачити: краса духу, сила мистецтва видаються йому фантомами, iлюзiями: Я б вiддав отой химерний Твiй таємний свiт надхмарний За наземне справжнє графство, За пiдхмарний замок гарний. Але коли лицар чує слова поета, навiть вiн не може встояти перед ними, навiть вiн визнає силу слова: Довго й лицар слухав пiсню, Далi мовив на вiдходi: Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годi!
Читаючи вірш "Заповіт", який був написаний великим Кобзарем, починаєш розуміти, як поет ставився до своєї батьківщини, як переживав за її сучасне і сподівався на краще майбутнє. Саме такий твір міг з'явитися тоді, коли поет відчував себе смертельно хворим. Кожна людина, яка проходить шлях через очищення хворобою або навіть смертю, ставить перед собою питання: що залишиться після мене? Як будуть згадувати нащадки моє надбання, чи знадобляться мої думки, мрії поколінню прийдешньому? В багатьох своїх творах поет закликав земляків боротися за волю, рідну Україну, але саме в цьому вірші слова автора звучать полум'яним гаслом: "Поховайте та вставайте..." Нове життя уособлюється з новою вільною сім'єю, з братерськими почуттями і світлим майбутнім українського народу. Але спочатку потрібно всім встати на боротьбу за вільне життя пліч-о-пліч: "Кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте".
А далі інтонація поета змінюється і стає печальною, тому що він прохає згадувати його в цій вільній сім'ї "незлим тихим словом".
Поет з любов'ю описує навіть те місце, де хотів би бути похованим. Рідний Дніпро був згаданий невипадково, бо скільки дум прийшло до Шевченка, коли поряд "Реве та стогне Дніпр широкий...". Сумно і страшно автору за рідну Україну, де злидні і бідність співіснують з яскравою красою батьківщини.
Але поет зміг перемогти свою хворобу і продовжити творити далі. Твір назавжди залишився в серці українського народу, а до того ж став народною піснею. Мине ще багато років до того часу, коли здійсняться мрії автора щодо вільної неньки України. Багато письменників і поетів будуть очікувати на цю годину. Скільки творчої інтелігенції буде зіслано та розстріляно тільки за те, що писали і проголошували думки про незалежну Україну! Але цей час настав. Зараз Україна — вільна й незалежна, здійснилися мрії Т. Шевченка. А народ вшановує пам'ять Кобзаря, згадує його добрим словом, навчає сучасне покоління любити й оберігати все те, що не зміг побачити оновленим наш прославлений поет. Будемо вірні пам'яті поета, згадуймо про ті часи, коли він мріяв і заповідав нам бути однією вільною великою родиною.
<span>А що для вас щастя? В чому воно для вас спочиває? Якщо для вас щастя - це купити якусь річ, то для цього звичайно, треба гроші. Але на другий день, ви вже про це забудете. Це не щастя. Спочатку треба визначитися, що для вас щастя є, бо якщо замислитися, то матеріальні блага зовсім не роблять людину щасливою. То все тільки радість. </span><span>гроші і багатство не зроблять людину щасливою... ніколи... люди, що на них зацикленні - хворі. </span>
