Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись...
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків.
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного способу життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди.
<span>Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!». </span>
<span>Твір В. Сосюри «Любіть Україну!»:
</span>
<span>Б ліричний ( це громадянська патріотична лірика)</span>
Воїни-італійці ,які нападали на село де жив Климко.Більше там негативних і поганих героїв не було.
<u>ПРО ЗБІРКУ "Три перстені":</u>
У «Трьох перстенях» поет заворожений своєю музою, своїм даром. Мистецтво поезії тут «оказковане» і часто утотожнюється з таємничими процесами природи. поетичне мистецтво — це найвищий вияв «надприродної» сили природи.Але в трактуванні мистецтва бачимо ще одну романтичну традицію; її можна назвати «байронівською»: поетичне мистецтво — це прокляття, яке відрізує молодого, здорового юнака («благородного дикуна» або й звіра) від коренів дитинства та органічних
соків природи. Поезія разом з людським умом «псують» людину як органічну частину природи і роблять її нещасною. Жанрово в цій збірці бачимо дві, на перший погляд протилежні, тенденції: «ліричну» та «епічну».
<u> "ДОРОГИ"</u>
короткА лірична мініАтюра: «моментально навіки» відкривається нам якийсь цілком унікальний образ або ж маленький космосик образів.
І думка, і образи стають щораз складнішими, глибшими, важчими; втрачають свою безпосередність, яру силу і примушують нас зупинятися та задумуватися.
<span>Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80—90 роках XIX століття.</span><span><span>Основна думка: </span>автор висміює шахраїв, їх ненаситну жадобу до наживи, духовну обмеженість, змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров'я, будуть і гроші...».</span><span>ІІІ група. Жанр твору.</span>