<span>Краса людини. Яка вона? Вона буває зовнішня і внутрішня.
Зовнішня краса - це лиш оболонка. Під цією оболонкою майже завжди нема нічого крім багнюки.
Але є інші люди, які мають і внутрішню красу. А це перш за все - чисті думки, вчинки і совість. Це і глибоко повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння відгукнутися на чужий біль, допомогти комусь у скрутну хвилину : чи то пташеня, чи сива людина, рідна матуся.
У світі живе багато людей, але мало хто з них знає у чому поялгає справжня внутрішня краса людини. Можливо білшість людей відповіла б на це так : внутрішня краса людини полягає в моральній вихованності, самовдосконаленні, скромності та гідності.
Люди споконвіку вбачали красу душі.
Повернемося до того, про що йшла мова у початку.
У багатьох людей всередині немає абсолютно нічого, але при цьому вони мають зовнішню красу.
На жаль зараз такий час, що більшості людей цікаво не те що всередині, а те, що зовні.
На мою думку, це дуже погано, тому що коли бачиш красиву обгортку, це не значить що цукерка смачна.
Багто людей спочатку полюбляють зовнішню красу людини, а потім сумують що зовнішність випровдовала очікувань.
Я вдячна своїм батькам і друзям за те, що вони добре впливають на мене і влюдях я перш за все шукаю душу.</span><span>
</span>
Шумів таємну пісню гай, соловейки заспівали. -метафора
О краю мій! Верни, верни нам Україну! Верни нам вітчину, верни! -риторичні оклики,
Де схочеш, вітре, там гуляй. череп визирає- персоніфікація
таємна пісня, стрілецький рів- епітет
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />
Що не потрібно заробляти на чужому горі,і допомагати жебракам адже для багачів це не складно, а біднякам навіть той малий шмат хліба врятує життя.
Воїни-італійці ,які нападали на село де жив Климко.Більше там негативних і поганих героїв не було.