Прометей — справжній герой, титан. Для того, щоб покращити життя людей, він пожертвував собою. Перші люди жили в печерах, замерзали, не їли нічого смачного — вони ще не знали мисливства та не мали вогню. У Прометея було добре благородне серце. Він навчив людей будувати домівки, приручати тварин та робив для них усе, що знав сам. Люди тепер знали, як знайти шлях по зорях, як добувати із землі мідь, золото й срібло. Прометей не побоявся для людей викрасти вогонь із оселі батька. У порожній очеретині він приніс людям невеличку іскру, і відтоді засяяли веселі вогнища на землі. Але дуже розгнівався Зевс і наказав прикути титана до скелі на довгі століття. Прометей був провидцем і знав, що на нього чекають страшні муки, але все ж зробив добро для людей. Багато поколінь змінилося на землі, а Прометей все ще ніс своє покарання, аж поки його не звільнив Геракл.
<span>Прометей — це символ мужньої, шляхетної людини, яка готова пожертвувати собою заради когось. Слово Прометей означає нести радість і сонце комусь, запалювати вогонь для блага людей. Мені теж хочеться мати характер Прометея. Тому я буду старатися більше робити добра іншим людям. Прометей вчить нас бути мужніми,сміливими і відважними.</span>
С начала комедии полноправным участником пьесы становится страх, возрастая от действия к действию и находя свое максимальное выражение в немой сцене. "Ревизор" - это целое море страха".
Все чиновники города N боятся "ревизора",
приехавшего из Петербурга, воображая его важным "лицом".А причины для страха имеет каждый чиновник
(Бобчинский. …так он и в тарелку к нам заглянул. Меня так и проняло страхом.
Лука Лукич. Я, признаться, так воспитан, что заговори со мною одним чином кто-нибудь повыше, у меня просто и души нет, и язык, как в грязь, завязнул.
Амос Федорович. Ну, все кончено – пропал! Пропал! )
Больше всего беспокоит приезд ревизора городничего, потому что за ним много грешков. Много людей было им обижено, многих он притеснял.
Поначалу Городничий боится наиболее страшного:
а вдруг тот, кто приедет инкогнито, не берет - вот где зарез! А ведь редко,
но бывает и так, какие-то развелись "волтерианцы", молодые люди,
желающие жить по совести. Вдруг да наедет такой, вся система жизни,
весь образ действия Городничего придут тогда в негодность.
Страх "первый" - это страх перед честным ревизором.
Но слава богу, нет! Хлестаков - не "волтерианец", он берет взятки, и
даже весьма благосклонно.
Выяснив это обстоятельство, Городничий немного успокаивается.
Он попал в привычную колею привычных отношений.
Антон Антонович пугается снова после сцены вранья Хлестакова, когда
понимает, что Хлестаков не только не "вольтерианец", но вроде бы главный
в той шайке, которая именуется петербургскими чиновниками.
Как бы не взял столько, что и по миру пойдешь? Раньше боялся, что не
<span>возьмет, теперь - что возьмет всё…</span>
1. Где жил Киш?
2. Как зовут мать Киша?
3. Как звали отца Киша и кем он был?
4. Что Киш брал на охоту?
5. Из чего Киш делал шарик?
6. Сколько лет Кишу?
7. Кто был главой совета?
8. Почему Киш ходил на охоту именно на белых медведей?
9. Кто следил за Кишом пока он был на охоте
10. Что хотел построить Киш? (Иглу, если что)
В стихотворении «Край ты мой заброшенный... » дается новый взгляд на деревню, лишенный всякой благостности и покоя.
<span>Есенин кропотливо и предметно рисует картину заброшенного пустынного края. Бедный среднерусский пейзаж: лес. некошеный сенокос, монастырь да избы, вросшие в землю, гать (насыпь, плотина) . Кругом безлюдье и безмолвье. Тревожное движение происходит лишь в природе. Только вороны бьют крыльями в окно, предвещая беду, и «черемуха машет рукавом» , как бы прощаясь с теми, кто ушел на войну. Нищета задавила деревеньку из пяти изб. Их число не случайно, так же как пять частей-главок в маленькой поэме «Русь» и в «Анне Анегиной» - на руке пять перстов; православная церковь о пяти главах; на пяти просвирах обедня и т. д. Нищая деревенька похожа на заброшенный храм. </span>
Одне з найзагадковіших людських почуттів – це кохання. Про нього написано мільйони пісень, поезій, романів, його досліджували письменники, поети, художники, навіть вчені! Існує навіть думка, що кохання це буває, що це лише фізіологічні процеси в нашій голові і не більше. Дехто визначає термін, за який кохання згасає, психологи виділяють стадії кохання та етапи… Неймовірне почуття! Напевне, жодне не викликає стільки суперечностей, скільки кохання.
На мою думку, справжнє кохання існує, але це не те почуття, яке спалахує вогнем, як пишуть в книгах і поезіях. Справжнє кохання може виникнути лише до людини, яку знаєш до глибини душі, з якою розділяєш сумні та веселі миті. Все інше – симпатія, закоханість, шалений порив.. А кохання – воно приходить поступово. В наш час люди часто просто кидають на вітер слова «Я кохаю тебе!», а тоді через деякий час роблять це знову, але вже іншій людині. Мені важко уявити, як можна сказати ці священні слова одній людині, радіти з цією людиною, ділити щастя і біль, а тоді ті ж слова сказати іншій людині, перекресливши все те, що було до цього. Говорити про кохання треба лише тоді, коли в цьому є впевненість, після тривалого перебування разом, після того, коли стосунки пройшли випробування розлукою, часом, відстанню, різними умовностями життя.
Справжнє кохання може бути лише один раз в житті. Це моя думка. Можливо, з плином життя я буду інакше дивитися на деякі речі, але для мене кохання – це настільки глибоке та складне почуття, що я не можу повірити в те, що воно може бути кілька разів, навіть двічі. Звичайно, люди можуть кілька разів одружуватися, кілька разів зустрічатися з іншими людьми, але кохання можуть відчути або до однією з усіх цих людей, або ж до жодної.
Кохання не визначається спільними інтересами, зацікавленостями чи якоюсь спорідненістю душ. Воно не визначається жодною з умов. Воно, скоріш за все, поєднує в собі якусь легкість спілкування та впевненість. Воно чимось схоже на справжню дружбу. З другом можеш говорити про що завгодно, ділитися з ним найсокровеннішими таємницями. Таким, я гадаю, і є кохання. Коли коханій людині можеш розрити себе так, як другові, адже коли люди кохають одне одного по-справжньому, рано чи пізно вони зважуються на важливий крок – створення сім’ї.
А такі люди мають вважати одне одного найближчою людиною, довіряти одне одному і не боятися відкрити себе. Бо справжні стосунки можна збудувати лише на чесності.
Кохання не може загаснути. Люди, котрі кохають одне одного, завжди намагатимуться підтримувати вогонь своїх стосунків, робити добро одне для одного, вірити одне в одного і ніколи не залишати одне одного в біді. Інакше – це не справжнє кохання.
<span>Отже, на мою думку, кохання – це дуже складне почуття, яке часто плутають з іншими, нехтують ним чи не хочуть визнавати його. Кохання породжує стосунки, а над стосунками треба працювати: вміти поставити чиїсь інтереси вище, йти на уступки час від часу, вміти слухати, розуміти… Без цих речей загинуть будь-які стосунки. Недарма кажуть, стався до людини так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Ніколи не треба забувати ці слова.</span>
