Патріотизм_це коли вболіваєш за свою країну,кохаєш її.
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні.
<u>Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука </u>
Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів.
Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
<span>Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику. </span>
<span>Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей? </span>
<span>У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо. </span>
<span>Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби. </span>
Біблія це книга яка навчає нас віри в Бога. Віри в небесну силу, віру в щось святе. Прочитавши деякі сторінки з Біблії, людина замислюється над своїм життя, як вона живе, які гріхи вона робить, як правельно мислити. Недарма кажуть, що Біблія-книга життя. Я думаю, що Біблія багато чого може навчити кожну людину, яка вірить в Бога, тому що не всі люди віруючі і не всі можуть прочитати книгу, та правельно її зрозуміти. Але Біблія для деяких людей все таки багато чого значить,і багато чого може навчити.
Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належна
