Олесь Гончар — один із тих українських письменників XX століття, творчість яких можна прочитувати в контексті світових літературних осягнень та ідеологічних поєдинків. Цього вимагає популярність його книжок за кордоном і — що головніше — акцентований поетичною манерою вислову людинозвеличувальний, рідкісний у світовому мистецтві настрій його творів.
Читати Олеся Гончара — це означає передусім думати про головні досягнення й суперечності XX століття, про головні етапи в житті українського народу, про магістраль нової історії.
Концепція людини в Олеся Гончара будується насамперед на утвердженні людської мислительської функції. Майже в кожному своєму героєві Олесь Гончар шукає хисту філософського, кожний Гончарів персонаж уміє оцінювати минувшину і майбутність.
Бути потрібним одній людині й бути потрібним людству — це не завжди одне й те ж саме. Шура Ясногорська пише про Брянського: "І тільки велич того, за що він загинув і за що готова загинути я, дає мені сил і відчуття щастя навіть у найтяжчу мить. Бо хіба щастя це тільки сміх, і насолода, і ласка? Так уявляти його можуть лише вузькі люди, які ніколи не були бійцями і не мали свого полку і свого прапора". Усвідомлення потрібності свого життя в глобальному плані, а поряд з цим усвідомлювання взагалі сенсу людського життя — ось що властиве героям Олеся Гончара.
Олесь Гончар почав свій ліричний епос про нову людину XX століття романом, де мотив самопожертви мав якнайширше звучання: життя і смерть в ім'я добра всього людства. Письменник після "Прапороносців", "Перекопу", "Людини і зброї" перейшов до творів "Тронка", "Циклоп", "Бригантина", "Берег любові", в яких відбито не менш героїчне начало, ніж у попередніх творах. Вони є закономірним розширенням основоположної ідеї "Прапороносців".
Сучасна світова література знає чимало прикладів того, коли письменник, добре змалювавши воєнні діяння своїх героїв, зазнав краху, малюючи їх мирне життя. Наприклад, Бранко Копич у романі "Восьмий наступ" показує, що його герої, несхитні югославські партизани, витримали сім натисків гітлерівських дивізій, але не витримують восьмого — міщан і бюрократів. Герої ж О. Гончара — не кар'єристи і легкодухі курортники.
У кожному творі Олеся Гончара можна знайти поєднання трагічного і людяного. І хоч він зображує взаємодію життя і смерті, немає в ньому жодної ноти приреченості. Його філософія людяності заклична і світла. Вона віщує перемогу добра і щастя.
Савка - компаньон Калитки, измученный бедностью крестьянин, живущий в долгах и не знает, как существовать дальше. Доведенный до отчаяния, он согласен продать дьяволу собственную душу. Он даже ходил на Ивана Купала на перепутье звать Гната Безпьятого! Лишь разбогатеть, приблизиться к «хозяев», приобрести в руки еще кусочек. Ведь, по его моралью, «с деньгами, сказано же, и черт не брат». Но в денежных делах нет ни братьев, ни кумовьев: Калитка занимает Сеньке деньги не только во неслыханный процент, а еще, для верности, требует «запродажной запись на волы». Герой размышляет о том, что, видимо, соседский помещик Желудь имеет «нечистые деньги», то есть он уже воспользовался этой возможностью. О человеке, который ставит на первое место в жизни богатство, можно уверенно сказать, что она продает душу дьяволу. При разделе денег и Калитка, и Савка готовы убить друг друга. Впрочем, когда дело провалено, когда Герасиму не дали наложить руки, Савка раскаивается. И его покаяние - это настоящее покаяние человека-христианина.
Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас —
індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось
щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану квартиру з
меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими
папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й
ні.
Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати
вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе
на допомогу.
Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку
друга. Він допоможе мені порадою, він запропонує реальну допомогу. У
цей же час мої друзі теж можуть розраховувати на мене. І я їх не
підведу, не зраджу. Тоді ж що може бути кращим за це товариство, за
товариську підтримку?
Однією з складових частин щастя, на мій погляд, є здоров'я. Не
маючи його, людина відчуває себе руїною. Як відомо, здоров'я неможливо
купити за гроші. Нехай ти будеш навіть мільярдером, але, не маючи
здоров'я, будеш ти радіти своїм грошам? І тільки тоді зрозумієш, що
щастя все ж таки неможливо оцінити лише в грошовому еквіваленті. Скільки
людей страждає від того, що у молоді роки Дозволяли собі зайві речі,
забуваючи про наслідки — це і нестримне вживання алкоголю, і безмірне
паління, дві, а то й три пачки у день! Наслідки не чекатимуть, і вже
скоро такі люди відчують себе дуже хворими, адже людський організм
зроблений не з заліза. Тому, я вважаю, що здоров'я потрібно берегти
замолоду, щоб у похилому віці не бідкатися та не звертатися до лікарів;
Щастя, я гадаю, — це мати здорових, люблячих батьків. Адже вони
так багато віддають нам, своїм дітям. А ми зрідка буваємо такими
невдячними, такими байдужими до їхніх прохань. Але якщо замислитися, то,
мені здається, ми могли би частіше прислухатися до їхніх зауважень,
порад, приділяти їм більше часу та уваги. Бо вони віддають нам стільки
любові, стільки ніжності та ласки! Від наших найперших кроків до кінця
своїх днів вони ведуть нас дорогами життя, не помічаючи інколи, що з
маленьких нетям ми швидко перетворилися на самостійних, дорослих людей.
Проте для батьків ми, здається, назавжди залишаємося маленькими дітьми.
Але яке все ж таки щастя, що вони є, рідні, милі батьки!
Для мене щастя—коли тебе розуміють. У наш вік, вік прискорень,
коли усі навкруги поспішають, не помічаючи нічого навколо, не
залишається часу, щоб прислухатися до голосу інших людей. З усіх боків
оточує нас глуха байдужість.
Тому, я гадаю, так важливо, коли тебе можуть спокійно вислухати,
зрозуміти, дати пораду. Це може бути товариш, або батьки, або навіть
якась незнайома людина, яка не втратила людськості, яка вірить іншим.
Зараз, на жаль, такі люди є рідкістю.
Хочеться вірити, що з часом люди навчаться вислуховувати один
одного чи просто згадають, як це робилося раніше; навчаться уважніше
ставитися один до одного. Через непорозуміння людей відбуваються сварки,
навіть катастрофи. Чому ж не зупинитися на мить, не вислухати
співбесідника, а головне, не зуміти його зрозуміти? Адже це так просто! І
тоді, на мою думку, у світі буде менше злості, розчарувань та
непорозумінь. Люди будуть щасливими, спокійними, урівноваженими,
зменшиться кількість відвідувань психоаналітиків, адже кожен з нас буде в
змозі дати пораду, допомогти близьким або навіть незнайомим людям.
Тоді, мабуть, люди зрозуміють, що жити у згоді, без чвар, без якихось
розбірок, без катастроф та війн — це і є головне, це і є справжнє щастя.
Адже мирне небо над головою, мир у душі — це все, про що може мріяти
кожна людина, яка знає ціну усьому, що відбувається зараз у світі.
Що таке щастя, кожний розуміє по-своєму. Щастя, на мій погляд, —
це коли всі відчувають себе щасливими, коли усім добре. Нехай поряд зі
мною завжди будуть вірні друзі, нехай хвороби не чіпляються до мене та
моїх близьких, нехай у світі панує взаєморозуміння, нехай будуть як
можна довше поруч зі мною мої батьки, і тоді я, мабуть, зможу впевнено
сказати: "Я—щаслива людина!"
І нехай у мене не буде порожньо у кишенях...