Тема про україну в старовину,а ідея, щоб люди дізналися про історію україни
<span>Думаю що їх могли зацікавити космос, літаки , комп'ютер,адже про таке тоді вони й гадки не мали.</span>
Про видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка писати дуже важко, адже усі подробиці його життя та творчості вже давно відомі та докладно вивчені. Та все ж таки, кожен має право висловити свої особисті думки щодо творчості великого Кобзаря українського народу, не є виключенням і я.Я вважаю, що Т. Г. Шевченко ще за своє життя був приречений стати видатним поетом, адже він був більше, ніж митець. А для багатьох наступних поколінь і для наших сучасників він став справжньою легендою і символом, став на всі часи знаковою постаттю. Адже творчість Т. Г. Шевченка – не просто вірші і поеми талановитої людини, а й мудрість, філософія і заклик до боротьби за краще життя.Мені приємно усвідомлювати, що у мене є власна точка зору на творчість великого Кобзаря, що у мене в душі і серці існує власний, ні на кого несхожий митець.Я маю власне розуміння і власне бачення Т. Г. Шевченка, тому для мене він не тільки символ українського народу і не тільки великий Кобзар. Він для мене й досі живий. Колись поет сказав такі слова: «Я не розуміюся достатньо ані на поезії, ані на зброї». З цими словами я не згодний, адже поезія Шевченка для багатьох поколінь наших співвітчизників стала справжньою зброєю. Якщо замислитися, то добре знаючи біографію Т. Г. Шевченка, ми насправді знаємо про нього як про поета і як про людину досить мало.Хтось із філософів сказав, що прожити варто так, щоб потім тебе пам’ятали не тільки друзі, а й вороги. Можна з упевненістю сказати, що ці слова відносяться і до життя великого Кобзаря. Правду і гостроту шевченківського слова визнавали не тільки прихильники його творчості, а й вороги поета. Як це не цинічно звучить, але визнанням сили поетичного слова Т. Г. Шевченка був його арешт. І якби поезії Кобзаря не мали значення, не було б і його переслідування, його арешту, а потім – і заслання.Коли слово стає справжньою зброєю, це одразу помічають і друзі, і вороги. Причому, найбільш важливо це для ворогів. Саме це можна сказати і про творчість Т. Г. Шевченка, а можна просто сказати «геній» і не варто більш нічого добавляти, бо кожне наступне слово стане зайвим.Т. Г. Шевченко – істинно український поет. Причому таким він став не тільки тому, що народився в Україні, а тому, що жив своєю рідною країною, її прагненнями і сподіваннями. В будь-якій поезії Кобзаря це можна відчути серед рядків, а у вірші «Думи, мої дми…» поет заявляє про це відкрито:«Думи мої, думи мої,Квіти мої, діти!Виростав вас, доглядав вас, -Де ж мені вас діти?В Україну ідіть, діти!В нашу Україну».<span>Як відомо, Т. Г. Шевченко займався не лише поетичною творчістю, а й живописом. Причому сила його таланту була настільки велика, що він міг би прославитися і як живописець, міг би прославити своїми картинами Україну, навіть не враховуючи літературний спадок. Тому кожному з нас треба пишатися, що нашим співвітчизником був такий геній. А коли геній такого рівню живе своєю країною, своїм народом, цілком природно, що протягом інших сторіч і, я думаю, навіть, тисячоріч, країна обов’язково буде жити цією особистістю.</span>
Якщо у тебе вона поділена на завдання. 1.Павлусь 2.Козацький рід Судаків 3.Спасівка 4.15 років 5.70-ти річний дід Андрій , батько Степан ,мати Палажка і сестра Ганна. .6.Цілеспрямованість,наполегливість,мужність,велика сила волі . 7. Стати лицарем, знайти сестру .8. Справедливість ,вірність,гордість,сердечність.9.Визволення сестри з полону
Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.
<span>З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.</span>