Мелашка<span>, порівняно з іншими персонажами, має чи не найбільше позитивних рис. Упродовж усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими, теплими барвами. На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім'ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдашів здалася раєм. У поведінці і в мові Мелашки підкреслюється привітність і лагідність. Письменник змалював Мелашку з поетичною душею і ласкавим серцем. Часом вона в свою мову несамохіть вкидала слова пісень». </span>
<span>Умови, у яких виростала Мелашка, значно гірші, ніж ті, і яких жили Кайдаші. Для показу бідності Балашів Нечуй-Левицький надає влучні деталі: похилена стара хата, купа дітей, біля яких треться обстрижена од голови до самого хвоста кішка, хліб «чорний як земля, глевкий та несмачний». Тяжке життя випало на долю Мелашки і в свекрухи, яка поводиться з нею, мов з наймичкою, а «словами б'є гірше, ніж кулаками». Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками, Мелашка відчувала себе в неї невільницею. </span>
<span>Спокійна вдачею, Мелашка змовчувала на образи свекрухи іМотрі; «Вхатігризла свекруха, в сінях та надворі стерегла її Мотря». </span>
<span>Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чоловіком. Ця невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім'ю сварливої Кайдашихи і починає навчатись у неї грубого поводження з людьми. </span>
<span>Проте навіть в умовах родинної колотнечі, Мелашка стриманіша за Мотрю. Поступово Мелашка переймає звички, лайливу мову, грубість, що існували в сім'ї Кайдашів. Наприклад, коли Мотря за бідне походження називає її дітей старцями, Мелашка відповідає: «Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре не вмієш. У тебе до того розуму та хисту нема...» </span>
Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу — як
європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі
українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю
нічим не поступаються бароко європейському.
Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це
метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає
мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна…
Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави
посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між
собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до
початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна
образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та
метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та образів.
Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його,
бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і
розшифрованим, ніби ребус.
У поезії «Істотне» Євген Маланюк порушує філософські питання загальнолюдського значення щодо призначення людини, коли «діла ростуть у невловимі черги», а буття триває та визначається «як рух, як пруг, як вічний вир енергій», а людству все важче й важче віднаходити себе в життєвому вирі. Для митця проблеми в цьому немає, бо він знає, в чому суть: «І все ж таки: в началі було — Слово! І все ж таки: начальний дух — Любов!» Ці два поняття у свідомості автора поєднуються в невичерпну силу, життєдайну й справедливу, що керує всім на світі — «від хаосу до космосу просторів, від атома до голубих безмеж». Вірш «Істотне» Євгена Маланюка — це утвердження одвічних людських цінностей — слова і любові. Маланюк показав, що розум людини здатен осягти глибини від атома до безмежного космосу, а все ж таке, головне в її серці залишається добро і любов. Прочитавши вірш Маланюка «Істотне» ми розуміємо, що автор використав чимало художніх засобів, які допомагають показати красу та неповторність українського пера.
"Мати бідкалася, а мені радісно слухати музику крапель, що падали в старі дерев'яні ночви, і цинковий тазик."
<span>"Срібний чоловічок народився, мабуть, із крапель. Коли я запитав, як його звати, почувся звук «бумс!», і я зрозумів, що це — Бумс. Я не буду його чіпати, класти в коробку, як метелика, щоб не зашкодити."
</span> <span>"Матері лякають Сопухою дітей, які не хочуть спати. Я теж спочатку боявся, а потім перестав."
</span> <span>"Ні наступного дня, ні пізніше Адам не прийшов до греблі. Річка швидко розмила загату. Мені стало дуже сумно. Захотілося, щоб по ряд був друг."</span>
<span>"Раптом чую, як хтось мене запитує, з ким я говорю. Це мама. Вона переживає, що мені ні з ким і погратися — немає тут дітей. Але я, хоч і сам, побував уже і в печері, побігав у степу, ловив павука, словом, набігався, набалакався вволю."
</span> <span>"І досі не знаю, чи була така дівчина, чи я її просто вигадав."
</span>
Я приходжу завжди невчасно
бо дiти не хочуть лягати спати
коли я приходжу то на небi з-являються зiрочки i мiсяць
накриваю свiт в чорне полотно й выкликаю нiч чорну й таемну
