Часто-густо сповнені іронії репліки Кайдашихи, особливо до невісток: «Лавріне! Підстав своїй жінці під ноги стільчика, бач, не дістане руками й до половини діжі». Їдка іронія звучить буквально в наступній репліці Кайдашихи: «Лавріне! Утри жінці піт з лоба, а то ще в діжу покапає», а далі звертання до сина лунає вже саркастично:
«Лавріне, утри лиш носа своїй жінці. Он, бач, дядьки з носа виглядають». Так само саркастично звучать Омелькові слова, звернені до Кайдашихи, хоча насправді ними він характеризує не свою жінку, а «каторжні» Западинці (пригадайте епізод, у якому віз перевернувся разом із Кайдашихою): «Та тут хоч спідницю скинь та й по яру бігай! Ніхто не побачить, бо щось тут і хат не гурт видно».
Рясніють сторінки повісті й зниженою лексикою, особливо в порівняннях: Кайдашиха стала шута, як безрога корова; заквітчалась сіном, як вівця реп’яхами; ходить так легенько, наче в ступі горох товче; у Химки очі, як у сови, а як ходить, то наче решетом горох точить.
Комічного ефекту автор досягає, використовуючи мовну нісенітницю у ворожінні баби Палажки: «Сарандара, марандара, гаспида угас, василиска попер! Амінь біжить, амінь кричить, аміня доганяє!»
Зверніть увагу, герої повісті майже ніколи не сміються, сміється читач, але в тім то й річ, що, коли відзвучить сміх, на дні душі залишається сум. «Сміх зі слізьми» є однією з рис української літератури — це відзначав і сам І. Нечуй-Левицький.
1)Приїзд Юрка у село;
2)Похід на рибалку;
3)Розмова с Тосею;
4)Дика качка та її каченята;
5)Юрко забирає каченят від матусі і відносить їх додому.
6)Поганий апетит у каченят та їх в'ялий стан.
7)Порятунок каченят;
8)Повернення додому.
За жанром: громадянська лірика
історія створення: належить до збірки з "Вершин і Низин, став революційною піснею.
Мотив-тема: бородьба народних мас за світле майбутне, несхитна віра в їхню перемогу.
Ліричний герой: Вічний революціонер: дух, наука, душка, думка, воля.
Автор акцентує, що вічний дух неспококою та прагнення до свободи - це характерна риса нашого народу.
Автор наголошує на розмаху повстання і його позитивному впливі.
Проте Франко розуміє, що рух до нового, щасливого життя тривалий і не легкий.
Волошка (на руском языке будет василёк)
Вже на перших сторінках роману ми знайомимося із головним героєм — п’ятнадцятирічним капітаном.Хлопець був сиротою й виховувався у дитячому будинку. Ніхто не знав його справжнього імені, адже Діком його назвали на честь жалісливого перехожого, який знайшов на вулиці малюка. А прізвище Сенд, що перекладається з англійської як «пісок», — на згадку про місце, де його знайдено: «на ріжку піщаної коси Сенді-Гук, що утворює вхід до порту Нью-Йорк у гирлі річки Гудзон».На відміну від своїх однолітків Дік був дуже серйозним і відповідальним. У його очах пломеніла рішучість. Він міг вже-ориймати рішення і доводити свої задуми до кінця. Хлопець рано усвідомив своє становище, тому вирішив попри все стати справжньою людиною. Дік Сенд навчався постійно і не хотів зупинятися на досягнутому.На думку письменника: «Хто з дитячих літ усвідомив, що праця — це закон життя, хто змалу знає, що хліб заробляється тільки в поті чола, той завжди готовий на великі справи і в свій день знайде і волю, і силу, щоб їх здійснити». Ці ключові слова, які розкривають характер головного героя.Дік Сенд — юнак відповідальний. Опинившись у скрутному становищі, він здатен не тільки приймати рішення, а й досягати своєї мети. Внаслідок нещасного випадку він стає капітаном великого судна. Він усвідомлює, наскільки безпорадними є всі ті, хто залишився на палубі, — п’ятилітній Джек, його мати місіс Уелдон, врятовані негри.Хлопець взяв на себе велику відповідальність. Можливо, не кожен дорослий досвідчений чоловік у подібних обставинах наважився б зробити такий відповідальний крок.На противагу герою письменник зображує злодія Негору, корабельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув.Розумний, кмітливий Дік врешті-решт викриває вбивцю і рабо- торгівця, карає його справедливо за всі злочини. При цьому важко навіть уявити, скільки сили, фізичної й духовної, знадобилося юнаку, щоб не впасти, не зрадити, не розгубитися. Усі небезпечні пригоди довели, що Дік Сенд — справжній герой, людина з великої літери. Він не плакав і не боявся, а загартовував свій характер, захищаючи тих, хто не мав змоги дати відсіч негіднику Негору.<span>
</span>