Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. Як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. І хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. І хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку.Більш за все Михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. Навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. Він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько. З раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. Він поважає працю дорослих і з радістю допомагає своїм батькам. Рідні були для нього найкращими вчителями. Від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки.Оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, Мар’яна намагається йому допомогти, для дівчини Люби він є найщиріший друг, а дядько Себастіян часто проводить з ним вечори. Михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже Михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує.Дід пророкував йому: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. З сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.
У дітей все чудово, думають дорослі. Але у нас є також проблеми . Виникають суперечки з батьками, нелади у школі, або хтось з друзів нас ображає. Також не завжди можемо щось вирішувати самі, бо ми ще діти і не можемо бути самостійними. Такі у нас виникають проблеми у дорослому житті.
таке підійде?
Колядки з'явилися ще у язичницькі часи і пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками.
Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та інші. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».
Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії). Цей день ще називали Меланки. За традицією, святкування супроводжувалося обходом хат із побажанням людям щастя, здоров'я і добробуту в Новому Році. Щедрували теж групами: «Меланка» і «Василь» та «Ряжені». Коли порівняти колядки та щедрівки («Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка»), то можна побачити ластівок, жито, посіви. Це свідчить, що Новий Рік зустрічається з весною.
Петро
Петробув відважний козак і не жалів себе.
Павлусь
Павлусь був меньшим братом Петра він був дуже хоробрим попри все хотів знайти свою сестру був здатним до вивчення татарської мови.
Ганна
Ганна була дуже вродливою дівчиною, на відміну від Павлуся вона відмовилася вивчати татарську мову.
Не було й дня, щоб хтось не жалівся на Федька: там вікно розбив, там синяка набив другові, там перекинув діжку з водою. Наче біс який сидів у хлопцеві — йому аби битись, аби щось перевернути догори ногами. Ось граються діти в піску, ліплять хатки. Федько теж ліпить, а тоді візьме та й повалить усе — і своє, і чуже. Битись із ним і не пробуй — найсильніший на всю вулицю.
Як пускають хлопці змія, прийде й одбере. Причому не підкрадається, а кричить на все горло, щоб віддали змія. Навіть троє хлопців не можуть нічого вдіяти. Федько одійде далеко, потім повертається й віддає іграшку, а на додачу — свої нитки.
Але так не часто буває. Найчастіше мами йдуть жалітися до Федькової матері. Мати лає сина, а той мовчить насупившись. Увечері батько, який працює в друкарні, кладе Федька на стілець і лупцює. Той затято мовчить. Батько дає хлопцеві дві чи три копійки — за те, що той правду говорить. Мати сердиться.
Не любив Федько й товаришів видавати. Найбільше йому діставалося за панського синка Толю — ніжну, делікатну та смирну дитину.
Федько спокушав Толю до своїх забав, і той приходив додому забрьоханий, з розбитим носом. Його мати аж умлівала, бачачи свого сина таким. Федькові знову діставалося від батьків. Мати говорила, щоб він не смів чіпати панську дитину, бо її батько вижене їх із квартири, яку вони в нього винаймали.
Надворі вечір. З хазяйського дому долинає ніжна музика. Батько і десь там походжає, мати грає, і Толя там — чистенький, нагодований. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці принесуть за квартири, мужики привезуть гроші за землю. І ніхто їх не вижене з квартири, хоч би як Толя образив Федька. Батько б'є Федька за те, що той водиться з благородними дітьми. Л через деякий час Федько знову спокушає Толю. Ось надворі буря, Толя дивиться у вікно й бачить, як посеред вулиці весело брьохають Федько, Стьопка й Васька. Вони щось цікаве знаходять на доїм весело і любо. Толя не витримує і йде з ними, а увечері лежить із температурою. Федька ж знову лупцюють. Наставала весна. Федько підійшов до друзів і почав радісно роздати, що він був на річці, бачив, як іде крига, як знесло базарний місток. Вирішили завтра не йти до школи, а піти на річку. Цю розчешу чув Толя, йому теж захотілося подивитися на льодохід. Тому наступного ранку він теж з'явився на березі. Лід тріщав, лускався, сірі крижини лізли одна на одну, як у гурті волів. Толя все чекав, коли Федько піде на лід, як обіцяв. І запропонував битися об заклад, що Федько злякається й не перейде по кризі річку. Федько погодився. Толя, якщо програє, віддасть свого ножики, а Федько — чижика.
Федько взяв палицю й побіг на кригу. Він вправно перестрибував з однієї крижини на іншу, підтягуючи її палицею до себе. Дорослі кричали на хлопця, але той не слухав їх. Пройшов до другого берега, а тоді знову назад через кригу. Усі аж завмерли зі страху. Коли Федько щасливо повернувся на берег, дорослі зітхнули полегшено й вилаяли хлопця, відчуваючи скоріше захоплення спритністю, аніж злість.
Толя аж задихався від заздрощів, дивлячись на Федька. Йому (давалося, що пройти по кризі дуже легко й весело, зате дивитимуться всі на нього, як на героя. Він попросив у Федька палицю й, не слухаючи його відмовлянь, стрибнув на крижину, потім на пругу. У цей час насунула купа льоду й відрізала панича від берега.
Толя розгубився, стояв і плакав, а люди бігали по березі й не знали, як йому допомогти. Раптом звідкись прибіг Федько з новою палицею, добрався до Толі й допоміг перейти на крижину, з якої той вибрався на берег. А крижина під Федьком тріснула, і він опинився у воді. Хлопці кинули Федькові пояс, але руки того замерзли й не могли його втримати. Тоді Федько схопив шворку зубами й вибрав ся на берег.
У цей час прибігли батьки хлопців. Мати Федька шарпала сина, лаяла і била. Толин батько спитав у Федька, чи правда, що він штовхнув його сина на лід. Федько, побачивши перелякані, благаючі очі Толі, уперше в житті збрехав. Вдома його били, поки втратив свідомість Три дні потім він лежав із високою температурою, поки й помер.
За хлопцем плакала вся вулиця, а Толя байдуже дивився з вікна і грався з чижиком, якого він сказав Федьковій матері віддати йому.