перетворення будь-чого. Найбільш загальне поняття для процесів, що відбуваються у всесвіті.
1. (у літературознавстві) перетворення однієї форми образу на іншу, видозмінення тропа. Основа М. — є придієслівний орудний відмінок, що виконує додаткову семантичну роль при предикаті, коли суб'єкт мовлення зазнає постійних перевтілень:
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала…
І на диво серед поля
Тополею стала (Т . Шевченко).
М. має схильність до образотворення через епізод ліричного сюжету, тоді як метафора охоплює весь сюжет, має визначальне семантичне навантаження. М. — найдавніший троп, у ній вбачається відгомін міфологічного світосприйняття, за яким всі явища трактуються взаємоперехідними: «Струнка тополя тонша й тонша,/ мов дерево ставало б птахом». Найчастіше М. вживається при дієсловах «бути», «стати», «прикидатися», «бачитися» тощо
Одного разу бігла лисиця до саду і здибає по дорозі їжака: «Добрий день, їжаче!» Каже їжак: «Добре здоров’я!» – «Ходи зі мною у товаристві у виноград». А він каже: «Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає усе сильце; можемо упасти у біду». – «О, я,– каже,– не боюся, я маю школи закінчені, то дам нам раду!» І пішли.
Наїлися вони винограду і вертаються, та й лисичка піймалася у сильце. «Ей,– каже,– їжачку, братчику, ря¬туй!»– «Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; _ та ж ти мені казала, що маєш школи закінчені». – «Ой,– каже,– я уже зі страху забула геть усе».
Уздрів їжак, що біда, і зачав їй радити. «Нічого,– каже,– не роби, лиш як газда прийде, а ти ся зроби неживою – опусти голову, ноги, так як би була мертва, і, може, ця штука удасть». Акурат входить господар. Став над лисицею і каже: «От,– каже,– шкода, що я не був чотири дні в саду, аж лисицю зловив…» Узявся одною рукою за ніс; а другою взяв лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Щось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград. «Та ти забула уже, що з то¬бою було?» – «Ходи, ходи». Но, наїлися вони знов винограду та й лиш зачали іти, а то їжак упав у сильце. «Ей,– каже,– сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене». – «Но, що я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим!» Та й іде геть. «Рятуй, бійся бога!» Але лисичка і не чує. Але їжак заплакав: «Сестричко! Дуже жили добре, ходи хоч розпрощайся зі мною».
Але, вернулася лисичка, та й обійнялися обоє. «Ой,– каже їжак,– поцілуймося обоє, бо знаєш, що ми смерть зараз». І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Зачала лисиця пищати не своїми голо¬сами так, що учув господар та й убіг до саду. Є що видіти! Але, узяв він швидко та й лисицю убив, а їжака поволеньки звільнив із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо бачив користь.
Перша книжка віршів Т.Г. Шевченка- це "Кобзар".
Без сумніву, українська пісня внесла неоцінний вклад у формування нашої культури, нації, вплинула на наш світогляд. Ще з історії нам відомо, що козаки ходили у походи з піснею. Яскравим прикладом є пісня Маруся Чурай "За світ встали козаченьки", яка стала козацьким гімном. Пісня здатна перенести у собі думки, почуття, емоції - все, що хотів донести до нас автор. Я гадаю, що кожна людина, яка живе на Україні, знає більш десятка народних пісень, бо інакше ії не можна було б назвати громадянином України чи патріотом. Тому, цінуйте цей великий труд, цінуйте пісню, бо вона допомогає нам жити.
