Всі ми протягом власного життя даємо оцінку іншим людям. Життя сповнене новими знайомствами, постійними новими людьми навколо. Ми починаємо знайомитися вже з дитячого саду, це продовжується і в школі. У якийсь момент знайомств нагромаджується так багато, що запам’ятати і простежити їх всі стає практично неможливо. Але які спогади та сприйняття людини ми зберігаємо в пам’яті? Далеко не з усіма вдається близько поспілкуватися, щоб зробити реальні висновки про людину. Дуже часто висновки робляться просто на підставі зовнішнього вигляду людини. Але чи правильно це? Різні особистості висловлювали різні думки щодо даного питання.Зокрема, Григорій Сковорода, який вважається просто найкращим українським філософом за всю історію нашої держави, висловив думку про те, що людину потрібно судити не по її обличчю, а по її серцю. Звичайно, цей вислів є переносним, тобто, під серцем мається на увазі не фізичний орган людського тіла, а скоріше добрий характер або вчинки людини. Під обличчям ж мається на увазі не зовнішність сама по собі, хоч вона і не маловажна, а скоріше, перше враження про людину. Дійсно, кожен з нас, напевно, стикався в житті з такою ситуацією: ми знайомимося з дуже ввічливою і приємною людиною, яке веде себе, здавалося б, правильно і гідно поваги. До неї якось автоматично проймаєшся повагою і цікавістю. Але з часом стає зрозуміло, що людина, незважаючи на свою загальну хорошу репутацію, іноді робить зовсім неналежні вчинки, виявляється, що вона ніяк не добра, а, швидше, орієнтована на отримання особистої вигоди, дивиться на людей лише з цієї точки зору. У цієї людини добра репутація, тобто особа, але серце у неї явно не добре. А тому не варто ставитися до такої людини з великою симпатією.Зворотні ситуації теж трапляються. Іноді хтось не подобається нам на перший погляд, враження про цю особу не найкраще. Але не варто поспішати з висновками і впевнюватися у власній правоті, варто почекати якихось вчинків цієї людини. І якщо у неї погана репутація, але вона, навпаки, здійснює дійсно добрі і правильні вчинки, то до неї варто ставитися по-доброму, позитивно і з великою повагою, тому що в цієї людини справді добре серце.<span>Я думаю, що суть афоризму Григорія Сковороди криється, насамперед, у тому, що не варто довіряти власному першому враженню. Потрібно дочекатися, поки людина покаже, яке в неї серце, вчинить певні дії і тим самим дасть зрозуміти все необхідне про її сутність.</span>
Тема: розповідь про Івана Фірцака - людину неймовірної фізичної сили, борця за українське національне відродження. Ідея: возвеличення Кротона як вітчизняного спортсмена, культуриста України у всесвітньому просторі; його прагнення бачити Батьківщину вільною і незалежною.
Там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові. Спокій був його ворогом. …перший по силі на всю вулицю. Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. …він раптом вертається і віддає змія. Федько брехати не любить. Не любить також Федько товаришів видавати. - Нещастячко ти моє! - І за що мене Бог покарав таким сибірякою. …а Федька кладуть на стілець і луплять. - А давай об заклад, що перейду на той бік. А Федько справді щось надзвичайне виробляв на річці. - Ловкий хлопчак, що й говорити. - Ну й шибеник! – зітхав хто-небудь. Оце молодець, так молодець. - Толю, Толю! – кричав Федько. – Подай мені палицю свою… Я вилізу. <span>Федько відвів очі від Толі, похилився і тихо сказав: - Повів.</span>
До різдва скрдж був дуже жадібним він не відпускав свого слугу на різдво він не вважав різдво святом
після того як до нього прийшли три привида з минулого теперішнього і майбутнього він помінявся тому що зрозумі що з ним буде якщо він не буде ні заким піклуватися ані допомагати повість закінчелася добре і скрудж знайшов родину
Ми з Іваном Силою вирушаємо, на ,змагання з метання м"ячів, я із-захоплення буду вболівати за нього .Настала черга Івана він метнув саме найбільше 2,75. І нам вручили по кубкові і грамотах. Я із задоволенням буду іще їздити з ним на різні, змагання, а ще через 14 днів будунь уже інші змагання.Ми вже повертаємося до дому.
Андрій Самойлович Малишко був одним з тих літераторів, які разом з нашим народом долали складні шляхи XX століття. Він учителював, працював у «Літературній газеті», у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни Андрій Самойлович працював у журналі «Дніпро». Здається, звичайний шлях радянського літератора. Але Малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партійним квитком. І вірші поета переконливо доводять це.
