<span>Любов — це найпрекрасніше почуття, яке може виникнути в людини. Почуття любові — це пробудження всього світлого і чудового в живій душі. Без любові ніколи не буде життя на землі. Це почуття святе, перед ним ніхто не встоїть. Кохання — це чисте і світле почуття людини. Якщо вона пережила це почуття, то по-справжньому щаслива. Кожна людина мріє про своє велике особливе кохання. Ці теми були вічними темами багатьох творів відомих письменників. Пригадаймо сонети Петрар-ки, Шекспіра, лірику Пушкіна, неповторне «Зів’яле листя» Франка, поезію Рильського, Сосюри, Павличка. Сяйво любові розлилося широко по його творах. Він змальовує любов до України, сім’ї, народів, любов до життя, людської доброти і краси людської душі. У нього в творах яскравими гранями промениться любов до природи, культури і найчудес-нішого її вияву — мови. В творах Павличка також іскриться любов до праці, пошана до людей праці, передусім хліборобської. Кохання молодої людини — героя віршів — чисте і справжнє. Воно переповнене прозорістю і ясністю думки, відкритим і щирим почуттям.</span><span>Прояв любові до рідного слова, мови поет зображає в багатьох своїх творах. Одним з таких творів є сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» Поет каже, що кожна людина повинна дбати про збагачення і розквіт рідної мови, яка завжди є серцем розвитку суспільства. Павличко турботливо ставиться до рідної української мови, але надає великої уваги і пошани іншим мовам, які по-своєму прекрасні і милозвучні. Сонет «О рідне слово, хто без тебе я?» починається питанням, на яке автор в наступних рядках дає відповідь: «Осміяний людьми кретин — стиляга, мертвяк, оброслий плиттям саркофага, прах, купа жалюгідного рам’я». </span><span>
</span>
Береза;метелик;метелиця;великодушно;життя;свинець;потемніло;смерека;тригонометричні;приватність
[Відкрий орфографічний словничок :)]
Нерозумне кошеня
Принесла кицька мишеня і каже кошеняті:
-Ось тобі, грайся,учись мишей ловити.І пішла.Кошеня торкнуло лапкою мишку раз,
удруге.Лежить мишка і не ворушиться.Схопило злегка зубами,а мишка:
-Ой, ой! Мені ж боляче!
Кошеня розціпило зуби, а а лапкою мишку тримає.
-Відпусти мене,-просить мишка.
-Не можу,-каже кошеня,-мене мама буде сварити.
-Моя теж сваритиме,якщо я не прийду.
-То твоя мама, а то моя! Вона буває дуже зла,як розгнівається,-каже кошеня.
-А що ти зі мною робиш?
-Повчусь, як мишей ловити, а тоді мама прийде, скаже, що робити.
-Хіба так учаться?- пропищала мишка.
-А як?- дивується кошення.
-А так: я буду тікати, а ти наздоганяй - як у квача грають.
-Це цікаво,- погоджуеться кошеня.
-І дуже цікаво,- пропищала мишка.
-Я як долічу до трьох, ти мене зразу ж відпускай.
І тільки кошеня відняло лапу, мішка шусь- і нема.Як вітром здуло.
Лаяла кицька кошеня.Вуха нам'яла, щоб пам'ятало науку.
Ця байка стосуеться нерозумних людей.
ГУЛІВЕР (англ. Gulliver) - герой роману Дж. Свіфта "Подорож у деякі віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів» (1726). Роман Свіфта написаний у традиції меніппеі, в якій абсолютна свобода сюжетного вимислу мотивується «ідейно-філософської метою - створювати виняткові ситуації для провокування і випробування філософської ідеї - слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М. Бахтін) . Змістом меніппеі стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Г. , так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Г.
Перший - в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як справжній герой, і уособлює все найкраще, що є в людині: розум, красу, могутність, милосердя.
Другий - у Бробдінгнег. У країні велетнів Г. - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Г. про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Броб-дінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводок маленьких огидних плазунів, самих згубних із усіх, які коли-небудь повзали по земній поверхні».
Третій - байдужий і спокійний спостерігач, акуратно фіксує безумства, каліцтва, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні бально-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантов Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними стрелдбрегів.
Четвертий - це Г. з країни гуінгнгнмов (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що потрапили на острів в результаті корабельної). Тут Г. - трагічно самотній і ненависний собі людина. А бути людиною - означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, хіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю.
Ці різні Гуллівера являють собою іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейной традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його висловах. Все, що бачить у своїх подорожах Г. , служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Г. - це нормальний, розумний, морально здорова людина, якого автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Г. розкривається людська природа: неприваблива і викликає огиду у будь-якого розумного істоти. Г. шукав в шаленому світі місце, в якому міг би знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуінгнгнмов, але сам же повертає його назад в Англію, бо в шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних засадах. А це означає, що Г. повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя.
Історія Г. - це історія людини, яка намагалася змінити людей і їх світ словом правди. У підсумку Г. змушений визнати, що «йеху являють собою породу тварин, зовсім не здатну до виправлення шляхом настанов та прикладів. Ось уже шість місяців минуло з часу появи моєї книжки, а я не тільки не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга справила хоча б одну дію, відповідне моїм намірам ». Г. відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить розраду лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Г. послужив прообразом героя-піонера у фільмі А. Л. Птушко «Новий Гуллівер» (1935), в якому персонаж Свіфта став діяльним учасником боротьби світів, соціалізму і капіталізму.