Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості.(Іван Огієнко)
Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.<span>(Олесь Гончар)</span>
<span><span>Щоб любити </span>–<span> треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.</span></span>(Василь Сухомлинський)
Бринить-співає наша мова,Чарує, тішить і п'янить.(Олександр Олесь)
Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе.<span>(Оксана Пахльовська, д-р філологічних наук)</span>
<span><span>Мова </span>–<span> це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування.</span></span>(Іван Огієнко)
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу.(Ліна Костенко)
Доля нашої мови залежить і від того, як відгукнеться на рідне слово наша душа, як рідне слово бринітиме в цій душі, як воно житиме в ній.<span>(Олесь Гончар)</span>
… Поки живе мова – житиме й народ, яко національність ... От чому мова завжди має таку велику вагу в національному рухові, от чому ставлять її на перше почесне місце серед головних наших питань.(Іван Огієнко)
Щоб мова тобі повністю відкрилася, маєш бути залюбленим в неї.<span>(Олесь Гончар)</span>
<span>Українська мова – божиста, богодана, богообрана.</span><span>(Мойсей Фішбейн)</span>
Мов поганих не існує в світі,Є лише погані язики.<span>(А. Бортняк)</span>
Нам… пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного.(Віталій Радчук)
<span><span>Руйнування мови </span>–<span> основи національної культури </span>–<span> це вже не просто вина, а злочин держави перед народом.</span></span><span>(А. Мокренко)</span>
З тих часів Сашко та Сіроманець завжди були разом. Сіроманцю ще кілька разів знадобилось відвідати клініку, щоб стати остаточно здоровим. Через кілька місяців потому Сіроманець знайшов собі вовчицю. Він ніколи не лишався тепер самотнім. Про Сашка вовк не забував. Вони часто зустрічались та проводили час разом.
Яросла́в Володи́мирович[2] (983 / 987 — 17/20 лютого 1054) — руський князь із династії Рюриковичів. Великий князь київський (1015–1018, 1019–1054). Князь ростовський (988–1010) і новгородський (1010–1034). Другий син київського князя Володимира Святославича від полоцької княжни Рогнеди[3]. 988 року, за наказом батька, став намісником у Ростові. Святий благовірний князь, що шанується православними.
Важко описати що таке щастя взагалі. І також важко визначити, яку людину можна вважати по-справжньому щасливою. Щастя це, напевне, той стан душі коли навкруги світ в найяскравіших кольорах і посмішка не зникає з обличча. Але існує багато питань. Чи завжди щастя це гроші? Чи завжди щастя це душевна втіха?
Слово дуель істотно відрізняється від інших, тому що в битві, баталії, побоїщі, бойовищі бере участь багато людей, а дуель відбувається між двома особами.